Приобрети журнал - получи консультацию экспертов
№9(68)(2017)
Уже на початку 2018 року на ринок аудиту чекають значні перетворення. Кількість підприємств, які підлягатимуть обов’язковому аудиту, збільшиться з 6 000 до 17 000. Зросте й відсоток аудиторських фірм, які отримають право працювати з великими держпідприємствами, суб’єктами суспільного інтересу.
З’являться нові структури, основна функція яких полягає в посиленні контролю за якістю аудиторських послуг. Щоб стати аудитором, потрібно буде пройти 3-річну практику…
Усе це відбудеться після прийняття законопроекту № 6016-д, який незабаром буде внесений на розгляд Верховної Ради. Про його ключові моменти й особливості доопрацювання в парламентському Комітеті з питань податкової та митної політики ми поговорили з головою Комітету Ніною Южаніною.
Розмовляв: Роман Барашев
Шановна Ніно Петрівно, як би Ви охарактеризували ситуацію в професійному середо-вищі аудиторів в цілому, які проблеми потребують негайного вирішення?
Реформування галузі назріло й перезріло. Але картина має парадоксальний вигляд: з одного боку, аудиторська спільнота хоче змінюватися, з іншого – ніби цього боїться. До Аудиторської палати України, покликаної регулювати професію, накопичилося багато запитань, її авторитет повністю нівельовано, а обсяг аудиторського ринку суттєво зменшився.
Коли я починала працювати аудитором у 2003 році, це була спеціальність, яку поважали й цінували. Розпочинаючи аудит того чи іншого підприємства, я спершу вивчала всі нюанси технологічного процесу, а це потребує багато часу. Аудит вимагає від фахівця більш високого рівня професіоналізму, ніж у звичайного бухгалтера чи фінансового директора. Ця спеціальність зобов’язує оперувати глибинними знаннями – і в сфері права, і в сфері побудови бізнесу, і в сфері менеджменту… Працюючи зі звітністю підприємства, аудитор не просто аналізує цифри, а й вивчає, досліджує механізми виробничих процесів, особливості економіки галузі, побудови бізнес-операцій. Адже це фахівці, які вміють серед цифр знайти ризикові моменти й повинні обов’язково відображати їх у звітах. У цьому й полягає глибина мислення економіста вищого ґатунку.
Відзначу, що за останні десять років відбулися суттєві зміни в регулюванні аудиту в Європі, пов’язані з прийняттям у 2006 році 43-ї Директиви ЄС, у 2014 році – 56-ї Директиви та Регламенту № 537. Ці акти висувають нові вимоги до аудиторів. На жаль, чинний закон про аудиторську діяльність не відображає світових тенденцій. А тому в останні роки завдяки АПУ, держорганам, які здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, та Кабміну ускладнився допуск до обов’язкового аудиту, були висунуті нові вимоги до аудиторів, фахівців почали витісняти з ринку, безліч українських аудиторів позбавлені можливості працювати з великими підприємствами. Частина з них змушена була покинути професію та стати консультантами, інші змушені працювати на аутсорсингу в великих аудиторських компаніях, виконуючи обмежені види робіт.
Зізнаюся: був час, коли я втратила віру в те, що український аудит зможе повернути до себе повагу, відновити реноме. Тож, коли стала головою профільного Комітету ВР і глибоко проаналізувала ситуацію, зрозуміла, що без якісних змін у цій сфері професія просто зникне.
Нині необхідно здійснити два найважливіших кроки. По-перше, імплементувати в законодавство України вимоги Директиви 2006/43/ЄС, мета якої полягає в гармонізації положень законодавчих актів, ухваленні нового закону України щодо провадження аудиторської діяльності та низки нормативно-правових актів. По-друге, імплементувати європейські стандарти так, щоб створити умови для розвитку вітчизняного аудиту.
Як ви знаєте, урядовий проект закону № 6016 «Про аудит фінансової звітності і аудиторську діяльність», який доопрацьовується, удосконалюється, обговорюється з аудиторською спільнотою вже понад два роки, у червні 2017-го був внесений до зали ВР, і депутати його не відхилили, а направили на доопрацювання саме в наш Комітет. Зараз ми готуємо його з позначкою «д» – «депутатський». Документ значно змінився в тих моментах, на які вказали експерти, представники аудиторської спільноти. І я хочу подякувати уряду за розробку більш компромісного, логічного та вкрай потрібного Україні законопроекту, де серед головних є питання контролю якості аудиторських послуг. Саме його удосконалення вимагає Директива 43. Та ми й самі маємо наближатися до стандартів, які унеможливлюють появу недобросовісних звітів. Адже безвідповідальна робота просто доб’є цю галузь.
А що Ви скажете про альтернативний законопроект авторства Кужель – Галасюк № 2534? Голова Комітету з питань промислової політики і підприємництва Віктор Галасюк нещодавно заявив, що саме урядовий законопроект руйнує систему незалежного аудиту в Україні. Чому подібні непорозуміння не усуваються в професійному діалозі на рівні голів, членів комітетів?
Логічно ці питання поставити не мені, а шановному пану Галасюку. Але мушу сказати, що їхній законопроект не є глибоким базовим актом, який можна було б взяти за основу. Він був зареєстрований наспіх і тільки після того, як стало відомо, що уряд готує аудиторський законопроект. Проект закону № 2534 не відповідає вимогам європейської Директиви. Це швидше виклик уряду – не зволікати з розробкою зрозумілих, прозорих, компромісних норм.
До речі, проект № 2534 направлено до нашого Комітету разом із проектом закону № 6016.
Ми обговорювали цей документ з Олександрою Кужель, провели декілька широких дискусій, де я відстоювала думку, що ми не маємо морального права зволікати з реформуванням аудиторської галузі. Ви ж бачите, що тепер відбувається? Усі намагання здійснити реформи наражаються на значний спротив прихильників сформованої системи, тих, хто до неї звик, знайшов способи отримувати свої дивіденди, далеко не завжди граючи за правилами. Але нас просто не хотіли чути. На певному етапі ми навіть припинили обговорення, оскільки зрозуміли, що наші опоненти не налаштовані на пошук компромісів. Чи помітила Олександра Володимирівна, що доопрацьований текст законопроекту містить деякі її побажання й зауваження? Не знаю.
Щодо Віктора Галасюка, то він навіть не працював в робочих групах, і я вважаю, що в нього є конфлікт інтересів, оскільки його батько – член Аудиторської палати Валерій Галасюк – виступає проти прийняття нового законопроекту. До речі, інформація, на яку спирався Віктор Галасюк у своїх заявах, готувалась саме Дніпропетровським відділенням Спілки аудиторів, членом якої є Валерій Галасюк. І в мене є повне право сказати, що ці суб’єктивні зауваження можуть продовжуватися безкінечно. Перед внесенням урядового законопроекту до зали ВР я запрошувала «головного критика» на зустріч в Комітет – обговорити звернення територіальних органів Спілки аудиторів, що були направлені депутатам, але він відмовився брати участь в дискусії.
Але ж і Світовий банк висував доволі жорсткі вимоги до суб’єктів аудиторської діяльності…
Дійсно, і фахівці Світового банку, і експерти проекту технічної допомоги EU-FINSTAR, який фінансується ЄС та співпрацює з урядом України та державними установами з питань запровадження реформ, брали участь у розробці урядового проекту № 6016 і, відповідно, мали своє бачення його норм через призму найкращих світових практик. Якщо згадати про історію розробки урядового проекту, який вперше було оприлюднено на сайті Мінфіну ще в серпні 2015 року, та порівняти його з текстом проекту № 6016, то можна побачити, що урядовий проект – це пошук компромісу в багатьох питаннях, зокрема, і у вимогах щодо суб’єктів аудиторської діяльності, котрі здійснюють обов’язковий аудит, які в процесі доопрацювання проекту були суттєво пом’якшені. Це стосується і критеріїв допуску до обов’язкового аудиту, і відповідальності аудиторів. Зауважу, що в робочих групах з доопрацювання та удосконалення проекту поряд з представниками спільноти, регуляторами активну участь брав Джон Хупер – старший експерт проекту EU-FINSTAR з питань бухгалтерського обліку та аудиту, який має величезний багаж знань і досвід зі створення, прийняття, імплементації законів про аудиторську діяльність в різних державах.
Які Ваші прогнози щодо термінів його розгляду у ВР?
Ми обов’язкового його розглянемо до кінця року. Нині проводимо останні консультації.
І з 2018 року наберуть чинності всі нові норми?
Ні, є норми, відтерміновані в часі, для впровадження яких потрібно ухвалити низку підзаконних актів уже новим органом. Важливо, щоб зміна правил не завадила учасникам ринку аудиту підготувати й оприлюднити фінансову звітність за 2017 рік.
А як щодо головного побоювання аудиторів? Вони часто згадують постанову Кабміну № 390, називаючи її дискримінаційною. Ця постанова звузила можливості проведення середніми АФ так званого аудиту суспільно значущих, великих державних компаній. Дехто вважає, що законопроект № 6016-д законодавчо закріпить це положення. Ось позиція одного з представників професійного цеху: «Сумлінні невеликі й середні аудиторські фірми втратять своїх клієнтів через критерії постанови № 390. Після їх застосування перевірку можуть проводити лише 12 фірм. Якщо раніше середнє держпідприємство перевірялося місцевим національним аудитором за 200-300 тис. грн, то у міжнародних компаній ціна відразу зросла до 1,5 млн. Ось і маємо зниження прибутковості державних підприємств і монополізацію аудиторського ринку. Нам доведеться закриватися або перекваліфіковуватися, наприклад, змінювати аудиторську діяльність на діяльність, пов’язану з бухобліком. Це просто чергове спрямування грошових потоків в одне русло. До тих АФ, керівники яких поставили власні інтереси вище інтересів професії».
Абсолютно неправильні висновки. Прямо протилежні нормам законопроекту № 6016-д. Якщо зараз лише 7 аудиторських компаній можуть проводити аудит держпідприємств першої групи (їх нині 45), а близько 20 аудиторських компаній – другої групи (це приблизно 100 держпідприємств), то після ухвалення закону аудит фінансової звітності таких підприємств зможуть виконувати близько 40 аудиторських фірм. Це компанії, у складі яких за основним місцем роботи працює 5 і більше аудиторів, а загальна чисельність штатних кваліфікованих працівників, що залучаються до виконання завдань, становить не менше 10 осіб. У цьому плані ми досягли компромісного рішення з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, яке було категорично проти скасування постанови № 390. У Міністерстві пояснювали це тим, що вони не хочуть відступати від прийнятих норм, бо є ризики складання аудиторських звітів низької якості. Отака, на жаль, висока недовіра до можливостей українських аудиторів, до невеликих компаній.
І це можна зрозуміти, адже держава має довіряти підтвердженій аудитором фінансовій звітності суб’єктів суспільного інтересу. Чи можна бути впевненим у достатності ресурсів АФ, у штаті якої працює три працівники і лише один з них – аудитор, під час проведення аудиторської перевірки підприємства, чистий дохід якого становить понад €40 млн? І взагалі чи може аудиторська перевірка бути якісною за наявності таких трудових ресурсів та чи може вона проводитись за кілька тисяч гривень?
Але є й інша думка: що Арсеній Яценюк просто «підіграв» іноземним компаніям, так званій «великій четвірці», закривши доступ на «хлібні» об’єкти для вітчизняних фахівців. Як Ви вважаєте?
Почасти це так. Ринок аудиту держпідприємств першої та другої груп, де обертаються чималі кошти, дійсно зосередився в руках декількох компаній. Коли ухвалили цю постанову, я взагалі не могла зрозуміти, чому Антимонопольний комітет не звертає на неї увагу. Навіть переконувала Президента, що такого не повинно бути. Як це так – відсторонити від цього ринку аудиторську спільноту, поставити хрест на професії?
Замість того, щоб підтримати вітчизняних фахівців у вкрай важкі економічні часи…
…Але це моя точка зору як колишнього аудитора, солідарного з колегами. А є точка зору держдіяча. Я запросила інформацію щодо того, хто аудитував банки, які стали неплатоспроможними, чиї аудиторські висновки виявилися недосконалими чи неправдивими? Компанії «великої четвірки» трапились у списку лише двічі, решту висновків (а їх кілька десятків) надали аудитори українських компаній. Тоді я переглянула свою думку стосовно категоричних тверджень, що Яценюк «підіграв» «четвірці». Адже в аудиторських звітах наших компаній справді було багато недостовірної інформації, і постанова № 390 тлумачилася й тлумачиться Кабміном як крайня необхідність.
Але щоб надалі запобігти таким «ручним» рішенням, в урядовому законопроекті закладена спеціальна норма. Вона полягає у тому, що для визначення вимог до суб’єктів аудиторської діяльності, які мають право проводити обов’язковий аудит фінансової звітності, повинні застосовуватися правила й положення, визначені лише цим законом. Інакше кажучи, усі майбутні урядові постанови та законодавчі акти мають узгоджуватися з новим законом. Без внесення змін до закону ніяке міністерство не зможе «протягнути» жодної норми під себе.
У законопроекті № 6016 сказано, що суб’єкт аудиторської діяльності, щоб здійснювати аудит об’єктів суспільного інтересу, повинен мати 15 штатних аудиторів. У законопроекті Кужель – Галасюка норма – 10…
Ми погодилися з цим зауваженням. Доопрацьовуючи законопроект та з’ясувавши позиції представників міжнародних інститутів, на цьому етапі ми вирішили закласти норму, що у суб’єкта аудиторської діяльності, який надає послуги з обов’язкового аудиту, за основним місцем роботи має працювати щонайменше 3 аудитори, а при наданні послуг з обов’язкового аудиту підприємств, що становлять суспільний інтерес, за основним місцем роботи має працювати не менше 5 аудиторів із загальною чисельністю штатних кваліфікованих працівників, які залучаються до виконання завдань, не менше 10 осіб. До речі, така сама вимога закладена і в проекті № 2534. Хоча в критичних зауваженнях з регіонів були пропозиції залишити лише вимогу щодо трьох аудиторів. Але з цим і уряд, і Президент не погодяться ніколи.
До речі, законопроектом № 4646 про внесення змін до закону про бухгалтерський облік встановлений поділ підприємств на малі, середні, великі та мікропідприємства. Обов’язковому аудиту підлягатимуть як великі, так і середні підприємства. Це теж зроблено для того, щоб аудитори отримували більше замовлень, ніж нині. Після ухвалення закону кількість суб’єктів господарювання, які підлягатимуть обов’язковому аудиту, значно зросте. Ось статистика на початок цього року. У реєстрі АПУ – 1008 суб’єктів аудиторської діяльності, з них у 497 за основним місцем роботи працює 3 і більше аудиторів, у 278 – 5 і більше аудиторів.
При цьому вже тепер аудиторські фірми починають об’єднуватися, зливатися, щоб отримати право на проведення аудиту підприємств суспільного інтересу. І ця тенденція триватиме.
Підкреслюю: проект № 4646-д розширить сферу обов’язкового аудиту. За нашими підрахунками, кількість підприємств, які підлягатимуть обов’язковому аудиту, збільшиться приблизно втричі, з яких більше тисячі – підприємства суспільного інтересу. У 2016 році обов’язковий аудит було проведено лише у 6 тис. суб’єктів господарювання. Тобто в перспективі очікується зростання ринку обов’язкового аудиту для аудиторів майже втричі!
Також критичні зауваження стосувалися малих фінустанов – ломбардів і недержавних пенсійних фондів, які могли аудитуватися АФ з великою чисельністю аудиторів. Після консультацій ми дійшли висновків, що з цією роботою зможуть впоратися невеликі АФ.
Чи залишиться в силі в доопрацьованому законопроекті норма щодо створення нових структур при Мінфіні – Органу нагляду за аудиторською діяльністю та Інспекції із забезпечення якості? АПУ доведеться поділитися своїми повноваженнями на користь цих організацій?
Отак, проектом передбачено створення такого Органу, який має нести відповідальність за здійснення суспільного нагляду за аудиторською діяльністю в Україні. Хочу зауважити, що цей орган не буде підрозділом Мінфіну, а матиме статус юридичної особи публічного права. Орган суспільного нагляду за аудиторською діяльністю має складатись з Ради нагляду за аудиторською діяльністю та Інспекції із забезпечення якості. Справді, повноважень у АПУ буде менше. Але великим досягненням переговорного процесу є те, що ми залишаємо Аудиторській палаті широкий спектр функцій: фактично вона продовжить звичну роботу, але тільки з аудиторами, які не здійснюють обов’язковий аудит суб’єктів суспільного інтересу, а всі нормативні акти будуть погоджуватися з Інспекцією і затверджуватися Мінфіном. Це вже не буде та містечкова діяльність, яка викликала багато обурень, але ніким не могла бути оскаржена.
Головне науково-експертне управління ВР у своєму аналізі спантеличене запропонованими джерелами фінансування Органу суспільного нагляду. «Цей закон зобов’яже суб’єкти аудиторської діяльності з суми винагороди за кожним договором обов’язкового аудиту (на підприємствах, які становлять суспільний інтерес) платити внесок на користь такого Органу...» На погляд фахівців ГНЕУ, фінансувати держорган за рахунок тих, кого він покликаний контролювати, це щось нове й нелогічне.
Зауважу, що Орган суспільного нагляду не є держорганом. Разом з тим дійсно постає питання: чому держава не бере на себе фінансування органів, які перебуватимуть в підпорядкуванні Мінфіну? Але ж і нинішні платежі в АПУ ми не кваліфікуємо як нелогічні. У багатьох країнах такі органи не фінансуються з державних джерел, а фінансуються професією.
Також висловлюються думки, що нові органи створюються для так званих «акул аудиту» – колишніх сірих кардиналів ринку, у яких закінчилися можливості обіймати керівні посади, керувати ситуацією, вирішувати грошові питання.
Можете не хвилюватися з цього приводу. В урядовому законопроекті навіть записана така норма, що ті, хто два строки були членами АПУ, не можуть працювати в Органі суспільного нагляду за аудиторською діяльністю. До речі, на останній зустрічі з’ясовували, чи рахуватиметься строк, який почався в лютому цього року в оновленій після виборів АПУ? Але я проти того, щоб закривати двері в ці установи новим людям, які нещодавно долучились до АПУ.
Мабуть, це ще один прояв кланової боротьби. Ви готові погодитися з тим, що така боротьба ведеться на ринку аудиту?
Я навіть скажу, що там вибудувана вертикаль, яка цією сферою управляє. Звідси й проблеми. Коли я працювала аудитором, постійно відчувала, що за підтримкою до АПУ можна не звертатися, бо список «своїх» був обмеженим. Тому наше головне завдання – здійснювати контроль за аудиторською діяльністю на найвищому рівні, щоб поступово повернути довіру до якості послуг. Щоб цю довіру мав іноземний інвестор, щоб не просив робити повторний звіт, звертаючись до міжнародних компаній.
Сумнів викликає й норма, що зобов’язує «особу, яка має намір бути аудитором, набути практичного досвіду аудиторської діяльності шляхом проходження протягом трьох років стажування у суб’єкта аудиторської діяльності».
Ця норма залишається. Це – вимога Директиви 43. Пам’ятаю, коли я тільки починала працювати як директор аудиторської компанії, засновник, було тяжко без глибокого розуміння стандартів, не було у кого вчитися, де отримати інформацію, а коли заглиблювалась і перекладала міжнародні стандарти… Боже, скільки там звичайного словоблуддя! А в цій сфері чомусь так склалося, що нікому неможливо поставити запитання на фахову тему. Став аудитором, склав іспити – і варись, як знаєш. Стажування ж буде здобуттям необхідного досвіду, за що я свого часу ще й доплатила б.
До того ж аудитором може бути громадянин із будь-якою освітою. У Директиві це прописано. Якщо людина – фізик, але вивчила бухгалтерський облік і склала всі іспити, вона може бути аудитором. Але як без стажування вона розпочне роботу? Джон Хупер наполягав, що освіта аудитора може бути навіть середньою, але ми вмовили почати з вищої.
Кілька запитань на інші теми. Два роки тому сталася унікальна подія в історії сучасної економічної політики України, коли проти ініційованого Вами проекту податкової реформи виступив Міжнародний валютний фонд. Постійний представник МВФ в Україні Жером Ваше закликав відмовитися від прийняття «популістського» проекту (який, зокрема, передбачав зниження податку на доходи фізичних осіб до 10 %, податку на додану вартість – до 15 %). В іншому випадку допускалося мало не припинення програми фінансування України. А за підрахунками Мінфіну, «комітетська реформа» обійшлася б бюджету втратами в обсязі понад 200 млрд грн. Проаналізуйте, будь ласка, цю ситуацію з точки зору сьогодення.
Так, ми пропонували ці досить ліберальні норми. Ми говорили: якщо правильно розрахувати втрати (а вони були розраховані вельми некоректно…), вони перекриватимуться інфляційними доходами, які зростатимуть протягом кількох років. Так і вийшло. За підсумками 2016 року ми отримали значне збільшення надходжень до бюджету – це саме ті кошти, які очікувалися за прогнозами макроекономістів. Але МВФ – структура, яка ставиться до всього цього дуже обережно.
І все ж завдяки цим ініціативам ми не дали прорватися агресивній фіскальній політиці, яка планувалася на той час Мінфіном та подавалася уряду як єдина можливість України вижити. За рахунок підвищення податків. Наш ліберальний законопроект загнав у глухий кут і міністра фінансів, і представників МВФ. Ми втримали ситуацію, змогли знизити навантаження на фонд заробітної плати (зменшення ставки ЄСВ вдвічі), не дали підняти ставки основних податків, зберегли спрощену систему оподаткування, заклали розуміння того, що можливо й далі рухатися шляхом лібералізації.
Нам залишилося здійснити ще декілька новацій, які тоді пропонувалися. Знизити податок на доходи фізичних осіб, вести боротьбу з різними схемами з податку на додану вартість. Так, ми пропонували зниження ставки ПДВ до 15 %. Бо оптимізація цього податку через різні кримінальні структури наближалася до 10 %. Ми говорили: якщо зробимо систему адміністрування якісною, підприємці перестануть мінімізувати й розкрадати ПДВ, ставка 15 % стане виправданою та ефективною, і ми нічого не втратимо з надходжень до бюджету.
Але, на жаль, у Мінфіні та Державній фіскальній службі ще працює багато людей, які мають зашкарубле ставлення до власних функцій. Ми ніяк не можемо перебудувати менталітет чиновників, які повинні мати доброзичливі та відкриті відносини з платниками. Лишається й багато питань з адміністрування ПДВ, які пов’язані, наприклад, з блокуванням податкових накладних – із механізмом, який ми надали виконавчій владі, а вона з ним не може впоратися, що викликає значне обурення в середнього бізнесу.
Тут – як і серед політиків – існує багато дволиких людей: ось він посміхається в ефірі та закликає до реформування, а повертаючись до кабінету, він уже супротивник будь-яких економічних перетворень.
Чи належить до таких міністр фінансів Олександр Данилюк, якого Ви вже не раз називали фейковим міністром?
До пана Данилюка в мене інші претензії – він спотворив усі наші ідеї, виявився неспроможним виконувати глибоку рутинну роботу.
Ось нещодавній випадок: 12 вересня на сайті Міністерства фінансів розмістили заклик до нашого Комітету «утриматися від реєстрації законопроектів, які можуть поставити під загрозу роботу автоматичного реєстру відшкодування ПДВ». Але в українському законодавстві немає норм, які б дозволяли будь-кому в країні «утримувати від реєстрації законопроектів» народних депутатів! Такі дії були б прямим і грубим порушенням Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» (ст. 89), Закону України «Про статус народного депутата України» (ст. 12) та Конституції України (ст. 93). Відповідно, заклик до вчинення таких незаконних дій від органу виконавчої влади не може викликати жодної іншої реакції, крім здивування.
Побоювання Міністерства фінансів щодо наміру ВР зашкодити роботі реєстру та системі моніторингу ризиків є необґрунтованими, адже саме наш Комітет упродовж кількох років ініціював їхнє створення й підтримує їх сьогодні. Ми дійсно спостерігаємо прогрес у питанні відшкодування ПДВ і блокуванні старих схем несплати податків. Відповідно, жодні законопроекти, які шкодять моніторингу ухилення від оподаткування, не підтримуватимуться нашим Комітетом.
При цьому ми бачимо деякі недоліки в роботі системи, які можуть бути виправлені без шкоди для основних завдань, котрі вона вирішує. Саме над таким законопроектом працює група народних депутатів з нашого Комітету.
Я правильно розумію, що Ваш Комітет виступає арбітром у ситуації з протестами автомобілістів з єврономерами? Про цю акцію говорять, як про переддень третього Майдану. Які відчуття викликають у Вас ці події? Яких висновків дійшли особисто Ви після вивчення позицій сторін?
З цією проблемою я працюю вже понад рік. У нашому Комітеті були представники цієї акції. Мені здалося, що ці представники досить глибоко вжилися в свою роль, добре організовані, створили свої філії майже в усіх регіонах, і це вже виглядає не громадською, а бізнес-організацією.
Я спостерігала за поведінкою людей, які прийшли боротися за права тих, хто не може дозволити собі придбати новий або відносно нестарий автомобіль і тому вимушений купувати вживані в Європі за досить низькою ціною – €1,5-2 тис., і користуватися ними в Україні.
Масштаби ввезення таких автомобілів збільшуються. До нас звертався губернатор Закарпаття Геннадій Москаль. Він не може подолати в регіоні
цю ситуацію, бо всі кордони заблоковані людьми, які вимушені кожні 5 днів виїжджати та заїжджати на територію України – це створює величезну проблему на кордоні. Він був у нас в Комітеті з представниками Закарпатської області декілька разів. Суть їхніх вимог полягала в тому, щоб ми дали їм можливість вільно користуватися цими автомобілями в Україні, не йшлося про те, щоб поставити їх на облік в Україні, не йшлося про те, щоб ці автомобілі були розмитнені. Мене це здивувало.
Жодних компромісних пропозицій у них не було. Лише вимоги. Наші аргументи про те, що вони порушують митні правила і нам треба шукати компроміс, не спрацьовували.
Останній раз вони були налаштовані на серйозні заходи. Погрожували приїхати 100 тисячами автомобілів надовго. Два тижні вони працювали з представниками уряду, який просто тримав їх у напрузі. Але в організаторів акції немає розуміння, що розгойдувати країну зсередини не можна. Пленарних засідань Верховної Ради в той день не було, і вони почали шукати об’єкт, на якому можна зігнати злість – почали прориватися в Комітет. Ми, звісно, організували перепустки, п’ять представників акції були в залі, і з ними велися перемовини.
Частіше за все протестувальники заявляли: «Ви дискримінуєте нас порівняно з тими, хто має гроші та купує нові автомобілі у дилерів в салонах». Але ж ті, хто придбавають авто в салонах, сплачують ввізне мито – 10 % від митної вартості автомобіля та ПДВ – 20 % суми митної вартості (яка ніколи не буває заниженою) і акцизний збір. Тобто додатково більш ніж 30 % вартості автомобіля.
Але й на вживані автомобілі, які ввезені в Україну і вперше ставляться на облік, ставка акцизного податку в чинному законодавстві досить висока, бо вона складається і з в’їзного мита, і з ПДВ, який у значно меншому обсязі визначається під час розмитнення, бо вартість автомобіля зазвичай дуже занижена – відповідні довідки просто купуються за €50.
Як ви знаєте, поки було прийняте проміжне рішення застосовувати ставку в €1000-1200, але до автомобілів не пізніше 2010 року випуску. Рішення задовольнило організаторів акції і в частині «віку» авто, і в частині вартості митних платежів. Хоча таке рішення є не позитивним, а компромісним для держави. Але меморандум «про перемир’я» організаторами поки не підписаний.
Тобто Ви очікуєте на продовження історії?
Якщо це політичний проект, то продовження історії буде.
Дозвольте кілька неробочих питань, Ніно Петрівно. Що читали останнім часом?
Професійну літературу. Але коли стає зовсім не по собі – читаю художню, для душі. «Атлант розправив плечі» Айн Ренд – остання книга, яка мені дуже сподобалась, цікава і з економічної точки зору, і романтика там є.
Яке місце у Вашому житті посідає кіно, театр?
Щодо театру, то тільки зберемося з друзями, проходить 10 хвилин після початку, і мене кудись викликають. Уже вкотре таке відбувається…
Якими інформаційними ресурсами користуєтесь?
З оперативних джерел – тільки офіційні цифри, але навіть їх – декілька варіантів, дані не збігаються. А на інтернет-ресурсах тим паче. На екрані інформація часто не відповідає дійсності. І, коли підходять у ВР журналісти, я можу на камеру заявити, що не буду давати інтерв’ю через те, що вони подають перекручену інформацію. Так було сьогодні – відмовила одному з телеканалів у наданні коментаря. Журналісти каналу просиділи на засіданні Комітету цілий день, але вся інформація про хід переговорів з автомобілістами подавалася однобоко й неправдиво. Мене це обурило.
А нещодавно я зупинила свого колегу з «Опоблоку», який на NewsONE озвучив абсолютно брехливу інформацію, сказавши: «І хіба ви можете настільки агресивно підривати довіру до влади, якщо на вас клейма нема де ставити». Так і сказала.
Де Ви знаходите спокій?
На дачі, де вирощую квіти.
Багато хто вважає, що Ніна Южаніна – майбутній міністр фінансів. Не готові прямо сказати: «Так, я хочу бути міністром фінансів»?
Ні, бути міністром я не прагну. Але якщо таке призначення відбудеться, то працюватиму.
Ніна ЮЖАНІНА
Народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань податкової та митної політики
Головне
