№4(15)(2013)

Для людини інтерес в отриманні спадкового майна у вигляді землі чи нерухомого майна від дідуся, бабусі чи батьків завжди є актуальним.

Згідно зі ст.14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З 1917 до 1990 рр. земля була власністю держави і надавалась громадянам СРСР тільки у користування. Передача її в користування здійснювалася шляхом відводу на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної, сільської Рад народних депутатів.

З 1990 по 2001 рр. було визначено форми власності землі: державна, колективна, приватна. Крім того, земля надавалась у користування.

Відповідно до п.7 Перехідних положень чинного Земельного кодексу України, незалежно від того, коли виникло право власності або право користування землею, воно зберігається. Проте варто пам’ятати, що згідно з ч.1 ст.1225 ЦК України, до спадкоємців у порядку спадкування на загальних підставах переходить лише право власності на земельну ділянку, із збереженням її цільового призначення. Право користування землею не може бути успадковане.

Непоодинокими є випадки, коли спадкодавці не залишають після смерті правовстановлюючих документів на землю або не встигли оформити всі необхідні документи за життя (право власності на землю виникає після державної реєстрації). На судовому засіданні під час розгляду справи суд буде досліджувати законність підстав права на землю та враховувати наявність рішення виконавчого органу, технічної документації та можливість підтвердження спірних обставин показами свідків.

            Не менш привабливим об’єктом спадкового майна є нерухоме майно. Пропоную розглянути найбільш поширені проблеми, що виникають при спадкуванні будівель, у яких основну роль відіграє той факт, законно чи незаконно вони збудовані.

Відповідно до чинного законодавства, законним будівництвом є будівництво, розпочате і здійснене:

1. на земельній ділянці, що відведена з цією метою (належить на праві власності чи праві користування особі-забудовнику, її цільове призначення допускає здійснення такого будівництва);

2. за наявності належним чином затвердженого проекту будівництва;

3. за наявності належного дозволу, у разі необхідності отримання такого дозволу;

4. за умови дотримання будівельних норм і правил.

Правовстановлюючим документом на об’єкт завершеного будівництва є свідоцтво про право власності. Якщо власник завершеного будівництвом об’єкта через смерть не зможе отримати свідоцтво про право власності, спадкоємцям доведеться звертатись до суду для визнання за ними права власності на спадщину. Визнання такого права можливе, якщо спадкодавець здійснював законне будівництво, об’єкт якого був введений в експлуатацію.

При розгляді даної категорії справ буде досліджуватись також і питання законності будівництва на земельній ділянці, тобто буде встановлюватись, чи надавалась земельна ділянка для даного будівництва та якими документами це підтверджується.

Так, дуже часто на практиці постає питання щодо доведення правомірності будівництва на земельній ділянці, адже за радянських часів, як правило, рішення про надання земельної ділянки під будівництво не приймалось окремо, а у рішенні про надання дозволу на будівництво будівель лише зазначалась земельна ділянка, на якій буде відбуватись будівництво. Також багато випадків, коли будівництво здійснювалось на земельній ділянці, яка була надана у користування, і при спадкуванні може постати питання спадкування земельної ділянки, а не будівлі, на яку є правовстановлюючий документ. Як зазначалось вище, право користування земельною ділянкою не є об’єктом спадкового майна.

Дуже часто люди не замислюються над документальним закріпленням своїх прав, до того часу поки не виникають спірні питання, а у деяких випадках таке відношення закінчується відмовою у визнанні права власності на спадкове майно.

Актуальні для сьогодення випадки, коли будівництво закінчене, люди проживають у будинку, однак не поспішають із введенням його в експлуатацію. Згідно з абз.1 ч.3 ст.331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання, які були використані у процесі цього будівництва (створення майна).

У судовому порядку можна скористатись і правом на визнання спадкоємця – особою, до якої перейшли права і обов’язки забудовника у порядку абз.1 ч.3 ст.331 ЦК України.

Для реалізації такого права вирішальним буде набір доказів на підтвердження законного будівництва недобудованого будинку, а саме: рішення виконкому міської(селищної) ради про надання земельної ділянки для будівництва, пояснювальної записки до проекту забудови земельної ділянки, акту винесення в натуру меж земельної ділянки та розбивки будівель. У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.05.08р. №7 зазначено: якщо будівництво здійснювалось згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва, його права та обов’язки як забудовника входять до складу спадщини.

Розглянемо питання, яке є болючим для багатьох: незаконне або самовільне будівництво.

Незаконним є будівництво, яке згідно з ч.1 ст.376 ЦК України має назву самовільного. Це є будівництво, що відповідає таким ознакам:

1.здійснене або здійснюється на земельній ділянці, що не була відведена з цією метою в установленому порядку;

2. за відсутності належного дозволу на будівництво;

3. за відсутності належним чином затвердженого проекту для будівництва;

4. здійснення будівництва з істотним порушенням норм і правил.

Кожна з ознак є самостійною і достатньою, щоб будівництво вважалось незаконним (самовільним). Варто зазначити, що самовільне будівництво не визнавалось і в минулому. Так, у ЦК УРСР від 1963 року, у ст.105 було передбачено наслідки самовільного будівництва будинку. Громадянин, який побудував будинок або його частину (прибудова) без встановленого дозволу, або без належним чином затвердженого проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не має права розпоряджатися цим будинком чи прибудовою (продавати, дарувати, здавати в оренду тощо).

Згідно з ч.2 ст.376 ЦК України – особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Разом з тим, ч.3 ст.376ЦК України передбачає, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, за умови надання цій особі земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, у судовому порядку визнати право власності на такий об’єкт можна за умови, якщо право на земельну ділянку було оформлене за спадкодавцем, за умови усунення порушень будівельних норм і правил (якщо вони наявні), сплати штрафу за незаконне будівництво і складання технічного паспорту.

Якщо земельна ділянка з самого початку надана у встановленому порядку для будівництва або перебувала у власності спадкодавця, то після виключення інших ознак самовільного будівництва, про які йшлося вище, визнання права власності на будівлю буде цілком обґрунтованим.

Згідно з постановою №6 пленуму Верховного Суду України від 30.03.12р., п.14, на підставі ч.3 ст.376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, котра збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.

Суд може визнати право власності на самочинно збудоване майно також за особою, яка його збудувала, якщо після закінчення будівництва земельну ділянку цій особі було передано у власність, чи надано у користування, або якщо з власником земельної ділянки, на якій розміщено майно, укладено договір суперфіцію (ч.1 ст.413 ЦК України), відповідно до її цільового призначення. Надання земельної ділянки під уже збудоване майно чи укладення договору суперфіцію може відбуватися як до пред’явлення позову до суду так і після цього.

Звісно, зазначені приклади не є вичерпними, оскільки у кожного спадкоємця своя історія виникнення прав та їх підтвердження. Однак, маю надію на те, що зазначена стаття попередить про наслідки безвідповідального відношення власників майна до оформлення права власності.