№6(17)(2013)

Метою проведення фінансового аналізу в банку є визначення ефективності його діяльності в цілому та окремо за напрямами. На основі результатів розрахунків приймаються управлінські рішення, координується діяльність філій та підрозділів, проводиться об’єктивна оцінка перспектив розвитку банку, а також визначаються надійність та фінансова стійкість установи.

У теорії є декілька методів проведення фінансового аналізу, які, по суті, застосовуються на практиці без обмежень. Перший з них має назву «групування» і використовується для систематизування даних балансу та інших форм звітності. Фактично він робить звітність більш зручною для аналізу. Окрім цього, дає змогу вивчати зв’язки між економічними явищами та вплив окремих факторів на показник, що вивчається.Метод групування достатньо легкий, мабуть, єдині труднощі виникатимуть під час розробки класифікації явищ та процесів, а також причин і факторів. Наприклад, під час аналізу банківського балансу застосовують групування рахунків за активами та пасивами. Статті пасиву групуються за формою власності, при цьому може використовуватися ціла низка ознак: вартість, гарантії використання, види джерел тощо. Актив групується за формою власності, секторами економіки та видом діяльності. Кожну із отриманих груп, за необхідності, можна поділити на підгрупи залежно від напряму аналізу (наприклад, за термінами, контрагентами, видами операцій тощо).На цьому етапі аналізу необхідно розуміти важливість правильного визначення груп. Адже від цього залежить правильність управлінського рішення. Наприклад, використання функціонального групування статей банківського балансу за видами джерел та формами вкладень вирішує задачу «очищення» статей балансу від непотрібних показників.
За допомогою методу коефіцієнтів виявляють кількісний зв’язок між різними статтями витрат і доходів. Даний метод корисний під час контролю ліквідності банківської установи, рентабельності її діяльності, рівня ділової активності, управління тощо. Метод коефіцієнтів також дає змогу розрахувати питому вагу однієї статті в загальній сумі активу чи пасиву або у відповідному розділі балансу. Статті можуть порівнюватися як з протилежними, так і з аналогічними статтями в попередньому періоді (виявляється динаміка). Також його застосовують для визначення рейтингу банку (тобто комплексної оцінки рівня надійності).Використання методу порівняння потребує визначення причин та ступеня впливу динамічних змін на коефіцієнти і показники, що характеризують фінансовий стан банку. Кількісна оцінка впливу різних факторів на фінансовий стан банку визначається шляхом створення власних факторних моделей чи використання найпопулярніших методів факторного аналізу (наприклад, ланцюгових підстановок). Особливо цінним метод порівняння стає, за необхідності, порівняння різних банків. При цьому, чим ширше коло порівняння, тим реальнішою є оцінка банку. Проте це не означає, що даний метод не можна використовувати у внут­рішньому аналізі.
Метод порівняння, в першу чергу, необхідний для отримання вичерпної інформації про діяльність банку. Тут важливо постійно слідкувати за змінами окремих статей балансу та розрахункових показників, постійно порівнюючи їх значення. Саме тоді метод порівняння дає можливість визначити причини та ступінь впливу окремих змін на діяльність банку. Наприклад, невідповідність фактичної ліквідності нормативній дає змогу виявити резерви підвищення дохідності банківських операцій та зниження операційних витрат.Важливо пам’ятати, що для правильного використання методу порівняння необхідна повна відповідність показників один одному. Тобто, їх обов’язково треба однаково розраховувати (наприклад, методом прямого перерахунку або зведенням до одного критерію).Єдиним методом, коли результати аналізу можна спостерігати візуально, є графічний. Його застосовують для оцінки як динаміки окремих показників, так і структурних змін. Найбільш популярними в даному випадку є лінійні діаграми та секторні графіки.Всі названі методи поєднує те, що кожен з них засновується на однакових вихідних даних: балансу, звіту про фінансові результати, а також різного роду внутрішньої звітності. Проте це не означає, що кожен метод можна використовувати в будь-якій ситуації. Все має залежати від мети аналізу та можливостей спеціалістів установи, а саме:оцінки поточного і перспективного фінансового стану банку;можливості та доцільності темпів розвитку банку з позиції їх фінансового забезпечення;виявлення доступних джерел фінансових ресурсів і оцінки можливості та доцільності їх мобілізації;прогнозування становища на ринку банківських послуг.Основні показники, що використовуються для аналізу діяльності комерційного банку, наведені в таблиці 1.Таким чином, фінансовий аналіз як важлива частина управління банківською установою включає в себе:забезпечення виконання економічних нормативів, установлених НБУ;аналіз показників управління власними та залученими коштами;аналіз показників, що визначають вартість власних та залучених коштів;розрахунок та аналіз показників, що характеризують процес управління активами та пасивами банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з урахуванням забезпечення ліквідності вкладених у нього коштів;аналіз факторів, що впливають на фінансовий стан та результати діяльності банку;проведення розрахунків, пов’язаних із визначенням дохідності окремих фінансових інструментів, як на етапі їх планування, так і в поточному плануванні.