№6(17)(2013)

23 травня 2013 року ухвалою Вищого адміністративного суду України була поставлена крапка у справі за позовом аудитора Іванкова Володимира Миколайовича до Аудиторської палати України про визнання протиправним та скасування рішення.
Уся ця історія почалася ще 20 грудня 2011 року та тривала майже півтора року.
Отже, 20 грудня 2011 року під час регіональних зборів аудиторів міста Києва та Київської області членом лічильної комісії, аудитором Іванковим В.М. було повідомлено про нелегітимність вказаних зборів. Таку свою думку аудитор висловив вільно та відкрито, знаючи, що в Україні діє свобода слова.
Однак Аудиторська палата України перевищила визначені чинним законодавством повноваження (саме так зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України) та встановила, що такі висловлювання Іванкова В.М. підпадають під поняття дисциплінарного порушення, а саме: порушення професійної етики аудитора.
АПУ, озброївшись листами-зверненнями аудиторів, яких повністю влаштовувало те, за якою процедурою пройшло голосування на регіональних зборах аудиторів міста Києва та Київської області, своїм рішенням застосувала стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката аудитора на строк п’ять місяців до аудитора Іванкова В.М.
Саме це рішення Аудиторської палати України було визнано судом протиправним і повністю скасовано.
Але цьому передували довгі місяці доказування безпідставності розцінювання Аудиторською палатою України слів Іванкова В.М. на зборах як дисциплінарного порушення. АПУ була непохитною.
Справа аудитора Іванкова В.М.
розглядалася в Аудиторській палаті України майже рік – створювалися комісії, групи, які передавали її розгляд одна одній по черзі... Крім того, за цей час АПУ почала вносити зміни до деяких своїх рішень, які стосуються процедури розгляду дисциплінарних проваджень, і, відповідно, розглядати справу Іванкова В.М. «по-новому», з урахуванням усіх змін. Здавалося, що відтепер усі свої рішення Аудиторська палата України пише «під справу Іванкова».
Нашою стороною неодноразово наголошувалось, що в діях аудитора Іванкова В.М. відсутній склад дисциплінарного порушення, немає порушення професійної етики аудитора. Це просто дії, які відображають свободу слова та вільне висловлення своїх думок щодо легітимності регіональних зборів аудиторів, які проводились 20 грудня 2011 року.
Проте АПУ нікого не чула, усі наші намагання довести правоту аудитора на рівні розгляду справи в Аудиторській палаті України виявилися марними. І 27 вересня 2012 року АПУ оголосила свій вердикт – ухвалила рішення №257/6.1 про застосування стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката аудитора на строк п’ять місяців до аудитора Іванкова В.М.
Тому для відновлення справедливості ми вимушені були звернутися до суду з позовом до Аудиторської палати України про визнання протиправним та скасування вказаного рішення №257/6.1 від 27 вересня 2012 року.
На жаль, судді першої інстанції, мабуть, мали небагато часу та не захотіли довго розбиратися, хто правий, а хто ні, тому просто відмовили в задоволенні позову.
Так, суд першої інстанції навіть не звернув уваги, що станом на дату відкриття дисциплінарного провадження щодо Іванко-
ва В.М. (23.01.2012 р.) Положення про Дисциплінарну комісію АПУ та Порядок застосування до аудиторів (аудиторських фірм) стягнень за неналежне виконання професійних обов’язків діяли в редакції 2007 року і до них під час розгляду дисциплінарної справи в АПУ, саме 05.07.2012 р., були внесені зміни.
Оскільки ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то АПУ під час розгляду даної справи, а суд першої інстанції під час ухвалення рішення повинні були діяти і посилатися на норми Положення та Порядку саме в редакції 2007 року, а не в редакції 2012 року (які, складається враження, змінили саме з метою «позитивного» розгляду дисциплінарної справи щодо Іванкова В.М.)
У редакції 2007 року встановлено чітке визначення понять «порушення не суттєвого характеру» та «порушення суттєве», а редакція 2012 року вже не містить таких понять і посилається лише на думку Дисциплінарної комісії АПУ (не роз’яснюючи, на чому така думка повинна ґрунтуватись).
Отже, згідно з п.п. 1.7, 1.8
Порядку в редакції 2007 року:
порушення не суттєвого характеру – це документально доведені (за результатом зовнішнього контролю якості аудиторських послуг) факти неналежного виконання професійних обов’язків аудитором (аудиторською фірмою), які характеризуються непов­ним (частковим) дотриманням вимог норм професійної етики та стандартів аудиту, рішень АПУ та (або) призвели до скарги на аудитора (аудиторську фірму) із претензіями на низьку (на думку замовника, користувача або третіх осіб, причетних до мети та предмету надання послуг) якість аудиторських послуг;
порушення суттєве – це доведені документально в ході зовнішньої перевірки якості аудиторських послуг або в судовому порядку факти неналежного виконання професійних обов’язків аудитором (аудиторською фірмою), за наслідками чого замовнику (користувачу) аудиторських послуг або третім особам, безпосередньо причетним до мети та предмета надання таких послуг, завдано матеріальної або моральної шкоди.

Таким чином, відповідно до змісту наведеного в п. 1.7 Порядку визначення порушення не суттєвого характеру, однозначно випливає, що до аудитора (аудиторської фірми) можуть застосовуватись стягнення за порушення не суттєвого характеру, допущені при наданні аудиторських послуг у результаті документально доведених (за результатом зовнішнього контролю якості аудиторських послуг) фактів неналежного виконання професійних обов’язків аудитором (аудиторською фірмою). За відсутності перелічених у п. 1.7 Порядку визначених фактів порушення не може бути кваліфіковане як не суттєве та не може застосовуватись стягнення, оскільки воно безпосередньо залежить від кваліфікації порушення.
Отже, АПУ ухвалила рішення про застосування до аудитора Іванкова В.М. стягнення незаконно, тому що Порядком, який діяв на час розгляду дисциплінарної справи, не передбачено можливість застосування такого виду стягнення до аудиторів (аудиторських фірм) не при здійсненні ними аудиторських послуг, у зв’язку з чим при прийнятті рішення було перевищено визначені повноваження та порушено норми чинного законодавства.
Саме тому суди апеляційної та касаційної інстанцій у своїх рішеннях правильно встановили, що рішення Аудиторської палати України №257/6.1 про застосування стягнення у вигляді зупинення терміну чинності сертифіката аудитора на строк п’ять місяців до аудитора Іванкова В.М. є протиправним і підлягає скасуванню.
Про це йдеться в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2013 року, яка набрала законної сили та оскарженню не підлягає.