№7(18)(2013)

Одного разу моя колега, прийшовши зранку на роботу, оповіла ситуацію, що сталася вдома напередодні. Її п’ятирічна донька, вихованка дитсадка, за вечерею змусила знітитися батьків, спитавши, що таке проституція і девальвація. «І знаєш, – ділилась емоціями жінка, – мене спантеличила не перспектива донести до дитини сенс таких недитячих слів, а саме їхнє поєднання…». І справді, в нашому сьогоденні так багато термінів, які при смисловому злитті з найдревнішою професією людства дають таке неочікуване, на перший погляд, але дуже зрозуміле сприйняття дійсності. Вже занадто часто ми покірно погоджуємось із заміщенням справжніх фактів їхньою симуляцією, тобто протилежністю, тобто фальсифікацією, тобто обманом. І справа, мабуть, не в легковірності українців, а в ментальному розумінні. «Мовчи, глуха, менше гріха», – каже народна приказка, і народ століттями погоджується з тим. Та і як боротися, коли сьогодні на кожному кроці ми маємо нав’язану, прораховану, «чесно» зшиту інформацію в будь-яких сферах. Хто сказав? Та, певно ж, британські вчені… 93 % жінок обрали цей крем, бо вже за два тижні пружність шкіри збільшилась на 57 %; 63 % українців надають перевагу відпочинку в Криму; кількість шкідливих компонентів зменшено вдвічі – підтверджують перші лабораторії світу… Звичайно, все це забавки рекламістів, куди складніше спрогнозувати, склеїти та прорахувати дещо більшу фальсифікацію – наприклад, вибори. В цьому питанні ми, українці, з часів «помаранчевих пригод», з’їли вже не собаку, а, щонайменше, теля.

Найперше правило «чесних» виборів полягає в правильній фальсифікації. Ще задовго до початку процесу розумний політолог спрогнозує, як, де і коли має відбутися скрита фальсифікація чи показова. І вже від того почнеться орудування громадськими масами «за» чи «проти» кандидатів. Вибори Президента 2010 року, вибори мера Харкова 2011 року, вибори у Верховну Раду 2012 року... На сором, список виборчих фальсифікацій можна продовжувати занадто довго. І з кожним новим зіткненням з такою ситуацією розумієш, що країна вже давно обрала власний, часом не зрозумілий, та все ж чітко спланований шлях – і їй байдуже, як до цього ставиться так званий електорат. Бо він і справді – тільки «званий». І знову, випереджаючи британських вчених, хочу поділитися такою простою статистикою: незважаючи на довжелезні списки порушень на всіх виборчих рівнях упродовж десятиріччя, незважаючи на галасливі скандали як у країні, так і за її межами, не соромлячись докірливих і ганебних оцінок міжнародних спостерігачів (про власний народ навіть нема й мови), незважаючи на шість статей Кримінального кодексу України, які регламентують, що є порушенням, а що злочином на час виборів, окрім штрафів та умовних термінів, що є більш показовими, ніж карними методами… як то кажуть, «во время сьемок фильма ни одно животное не пострадало…».

Якщо така «чудова» судочинність живе в найвищих колах влади, то що казати за місцеві… В одному депо на Придніпровській залізниці вже кілька років не стихають суперечки щодо правомірного чи неправомірного зсунення начальника організації за шахрайство та здирництво. Суд «не зміг» знайти очевидної провини та за недостатністю фактів обмежився звільненням підозрюваного із займаної посади. І як би здивувався герой Сент-Екзюпері, стверджуючи, що нерозумно брехати, коли твою брехню так легко викрити: виявляється, що чим абсурдніша ситуація, тим легше закрити на неї очі… Небайдужим залишився тільки народ: як міг, так і віддячив винуватцю подій моторошним самосудом. А фальсифікація в цій справі почалась чи не з перших днів «володарювання» місцевого царька: заміна робочих відносин на корумповані, заміна працівників на «машини» збирання хабарів, здирництво за змогу наїздити більше годин, заміна витратних паливних даних, про які не чув тільки лінивий… Йому ще й зараз хочеться повернутися до влади, його посіпаки ще й досі погрожують працівникам часом, коли візьме гору їхня «справедливість».

Наступний приклад нібито зовсім і не схожий на попередній, і на перебігу цієї справи вже неодноразово зупинялись на сторінках журналу. Ще в грудні 2011 року на виборах делегатів на Всеукраїнський з’їзд аудиторів, що мали з часом сформувати Аудиторську палату України, якось незвично гучно та неприємно пролунав скандал. Певно, починати треба з того, що АПУ, за наданим їй статусом, має такий собі зручний державно-приватний характер: це як сидіти на двох стільцях – не дуже зручно та досить вигідно. Але докладно розповідати, що таке АПУ, з її правами та умовами, на сторінках цього журналу, мабуть, не варто – хто, як не читачі, знають (або уявляють), наскільки вигідно мати «свого» делегата в АПУ… Лобіювання власних інтересів, перспективи майбутніх прибутків, під які вже закладено чимало праці та інвестицій, – погодьтесь, віддати такий ласий шматочок доволі складно. А значить, як і в попередніх випадках, маємо справу з фальсифікацією: заміною одних списків іншими. І в цьому випадку заміна існуючого бажаним говорила більше, ніж усі наступні викриття: повага та влада за гроші – повертаємося до першого абзацу статті. І все б нічого, якби не конфронтація сторін…

Тож, підбиваючи підсумок, можна з певністю сказати, що фальсифікація сьогодні – це невід’ємна реалія нашого життя. Це стиль нашого управління, це частина нашого характеру і це, як не дивно, – рушійна сила до змін. Бо обурення ситуацією та намагання змінити перебіг справ змушують суспільство, незважаючи на менталітет, рухатись у вірному напрямку, іноді болюче ламаючи при цьому сталі звички. До переоцінки свідомості ще далеко, ще не раз краї­ну охоплять хвилі фальсифікацій, адже незабаром нові вибори, нові хвилювання, нові обрії для старих обранців. Наразі поки що поодинокі випадки викриття та намагання не тільки довести ситуацію до відома громадськості, а й привести до ладу. Та все ж віримо, що вийти із замкнутого кола колись зможемо. Фальсифікація вибору породжує фальсифіковану державу, симулювання любові не забезпечить вічного кохання.