№10(2012)

Кінець 2012 року був ознаменований багатьма подіями. Багато хто ще на початку року говорив, що 2012 рік – рік змін у законодавстві, що нарешті буде прийнятий Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК), який задовольнить усі вимоги Європейського Союзу та наблизить нас ще на крок до правового світу Європи та європейського права. Адже було чимало сперечань з цього приводу, немало висувалося й нарікань, що в України досі діє стара система права з радянських часів, що ми як сучасна європейська держава повинні відходити від цього та в корені змінювати своє законодавство так, як це вже давно існує в старій, але, з огляду на законодав­­ство, сучасній Європі.

Президентом України 14 травня 2012 року був підписаний новий Кримінальний процесуальний кодекс України, що набере чинності 20 листопада 2012 року. Всього до Кодексу було внесено 3700 поправок. Це був дуже важливий крок, адже, дійсно, стара редакція КПКУ вже давно була недосконалою, але для того щоб її змінити, знадобилось багато років тяжкої та наполегливої праці.
В пояснювальній записці до проекту Кримінального процесуального кодексу України було наголошено на великій необхідності прийняття даного нормативно-правового акта через:

• процесуальну та фактичну нерівність прав сторони обвинувачення та сторони захисту, за якої пріоритет надається доказам, які подані до суду стороною обвинувачення, а сторона захисту або взагалі позбавлена можливості ефективно збирати докази, або ж зібрані нею докази не допускаються до дослідження з суто формальних причин;
• відсутність змагальних засад кримінального судочинства, що призводить до порушення прав осіб на стадії досудового розслідування, оскільки визнання особою своєї вини у вчиненні злочину і надалі продовжує визнаватися основним доказом;
• яскраво виражений обвинувальний ухил кримінального процесу, що призводить до того, що суд виступає не як незалежний та об’єктивний арбітр, а як представник сторони обвинувачення, для якого відсутність доказів вини особи у вчиненні злочину обумовлює не виправдання особи, а лише повернення справи на додаткове розслідування;
• надмірне та невиправдане застосування на практиці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що обумовлюється відсутністю положень, які б зобов’язували обирати альтернативні ув’яз­ненню запобіжні заходи або ж передбачали необхідність переглядати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на користь альтернативного після спливу певного проміжку часу чи зміни обставин, з якими пов’язувалося його обрання;
• неналежний судовий конт­роль щодо застосування у процесі досудового розслідування заходів, які обмежують права людини;
• відсутність ефективних процедур на стадії досудового розслідування та судового розгляду, забюрократизованість кримінального процесу та наявність значної кількості суто формальних документів, що в сукупності призводить до того, що розгляд питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності триває значний проміжок часу, впродовж якого ця особа дуже часто знаходиться під вартою;
• високу репресивність судових рішень.

Нарешті з’явилася надія на те, що новий КПК все ж таки має на меті вирішити основні проблеми, які мали місце у старому Кримінальному процесуальному кодексі від 28.12.1960 р., шляхом:

• забезпечення процесуальної рівності та змагальності сторін у кримінальному провадженні, підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних та інших учасників кримінального провадження;
• вдосконалення засад досудового розслідування;
• розширення системи судового контролю;
• реформування системи застосування запобіжних заходів;
• вдосконалення судового провад­ження;
• зменшення строків кримінального провадження;
• встановлення чіткого переліку негласних слідчих дій;
• забезпечення ефективного та оперативного розгляду кримінальних справ.

Порівняно із Кримінальним процесуальним кодексом старого зразка, у новій редакції КПК від 20.11.2012 р. було введено безліч цікавих нововведень.

Так, слідчий та прокурор позбавляються фактично права на подання доказів, бо кожна сторона в кримінальному провадженні матиме рівні можливості у збиранні та поданні доказів до суду. Запроваджується новий порядок, відповідно до якого суд може будувати свої висновки виключно на тих свідченнях, які він безпосередньо отримав від сторін кримінального провадження у судовому засіданні або які були надані слідчому судді у судовому засіданні під час досудового розслідування. Прокурор, даючи вказівки слідчим, буде здійснювати процесуальне керівництво розслідуванням і прийматиме або погоджуватиме ключові процесуальні рішення (повідомлення особі про підозру, звернення з клопотаннями до слідчого судді, складення обвинувального акта тощо). Також функцію представництва державного обвинувачення у суді по конкретній справі покладається саме на того прокурора, що здійснював нагляд за дотриманням законів органами, які проводили досудове розслідування.
Ще одним із яскравих нововведень є те, що стадії дізнан­ня і досудового слідства об’єднуються в одну ланку – досудове розслідування. Дана стадія розпочинатиметься з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів.
Тепер, вже згідно з новим КПК, аби порушити кримінальну справу, немає необхідності в прийнятті формального акта, наприклад, постанови про порушення кримінальної справи. Оперативно-розшукова діяльність та слідство здійснюватимуться у рамках єдиного процесу розслідування, а всі процесуальні дії можуть бути розпочаті лише після початку кримінального провадження у справі.

Можна сказати, що в новий КПК впроваджується виключна компетенція такого суб’єкта, як слідчого судді. Виключно за його рішеннями здійснюються наступні дії:

• обрання запобіжних заходів та продовження їхніх термінів;
• негласні слідчі дії, що обме­жують конституційні права осіб;
• накладення арешту на майно;
• примусовий привід;
• накладення грошового стягнення за невиконання процесуальних обов’язків;
• відсторонення від посади тощо.

Відповідно до нового КПК, також скасовується можливість відправлення справи на додаткове розслідування, що завжди призводило до непотрібного затягування справи на роки, встановлюється зменшення термінів кримінального провадження, здійснюється вдосконалення ефективності проведення негласних слідчих дій.
У тексті Кодексу з’являється нове поняття «кримінальні правопорушення», яке поділяється на злочини та кримінальні проступки за критерієм тяжкості. Ще одне важливе нововведення – кримінальне провадження на підставі угод. Також тепер є можливим укладення угоди між прокурором і обвинуваченим про визнання провини та угоди про примирення між потерпілим і обвинуваченим, що значно скоротить час кримінального провадження.
Але, як і в будь-якому новому документі, незважаючи на знач­ні позитивні зміни та цікаві нововведення, які привнесе в процес кримінального провадження новий КПК, все ж таки не можна не звернути увагу на багато й недоліків нового законодавства, що можуть ускладнити застосування нового Кодексу.

По-перше, це по суті скасування інституту суду присяжних. Бо якщо він складати­ме­ться з двох професійних суддів і трьох присяжних, можна вже буде казати про інститут народних засідателів, а не присяжних. Запровадження повноцінного суду присяжних суттєво підвищило б позитивне ставлення до судової системи.

По-друге, це фактичне порушення презумпції невинуватості осіб. Новий КПК встановлює можливість проведення додаткових експертиз у процесі судового розгляду або проведення додаткових слідчих (розшукових) дій. А отже, у разі наявності в особи підстав для виправдання суд може вдатись до нових експертиз чи слідчих дій, в результаті чого при бажанні можна буде знайти проблемний чи спірний момент, за який особу все ж таки засудять. Такі дії суду порушуватимуть ст. 62 Конституції України, згідно з якою «всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь».

По-Третє, недоліком є відсутність розподілу повноважень слідчих і прокурорів. Так, згідно з новим КПК, слідчі мають право визначати певні факти як докази, складати обвинувальні акти, контактувати із судом через подання клопотань, здійснювати виклики і примусові приводи підозрюваних для проведення слідчих дій тощо. Проте перелічені повноваження мають здійснюватися виключно прокурорами або судовими органами.

По-четверте, однією з проблем нового КПК є ігнорування засад процесуального керівництва прокурора, без змін залишається нинішня судова система, коли у досудовому провадженні беруть участь аж три керівники, а саме: прокурор, слідчий і керівник органу досудового розслідування.

По-п’яте, вводиться фактична адвокатська прерогатива на діяльність у кримінальному судочинстві. Так, якщо раніше захисниками в суді могли бути будь-які особи, в тому числі родичі, то тепер – виключно адвокати, які мають свідоцтво і включені до Єдиного реєстру адвокатів. Таким чином була проігнорована норма, що містилась у попередньому проекті КПК. Зміст даної пропозиції полягав у визнанні захисниками, окрім адвокатів, інших фахівців у галузі права, які мають науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.

Отже, з огляду на всі ці нововведення, хто знає, які ще сюрпризи нас можуть чекати у правовому полі. Але в все ж таки в цілому хочу подякувати усім, хто тяжко та багато працював над цим новим документом, хто відстоював його до останньої статті, хто попри всі хибні прогнози та пророцтва до останнього вірив, що прийняття нового КПК для України вкрай важливо та необхідно. Незважаючи на всі вищеперераховані недоліки нового Кримінального процесуального кодексу України, були зроблені значні кроки для того, щоб показати всій Європі, що Україна – це велика європейська держава, яка дотримується європейських традицій; хоча не завжди швидко, як хотілось би, але працює в даному напрямку, аби показати, що зміни відбуваються на найкраще.