№10(2012)

Основи ведення бухгалтерського обліку і складання бухгалтерської (фінансової) звітності законодавчо закріплені в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 р. (далі – Закон). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність відносно до законодавства.
Згідно з приписами ст. 3 Закону, бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності наведені в ст. 4 Закону. Це – обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.
Відповідно до норм ст. 8 Закону, бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації компанії до її ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) згідно з законодавством та установчими документами.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності впродовж встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації та:

• визначає облікову політику підприємства;
• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регіс­трів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;
• розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;
• затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регіс­трів аналітичного обліку;
• може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов’язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Визначення підприємством облікової політики проводиться згідно з вимогами чинного законодавства України, оформлюється відповідним розпорядчим документом і затверджується керівником підприємства, чим забезпечується дотримання в організації установлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності у визначені строки.
І нормами Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ст. 9), і «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженим Наказом Міністерства фінансів України №88 від 05.06.1995 р., визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення, а для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

• назву документа (форми);
• дату і місце складання;
• назву підприємства, від імені якого складено документ;
• зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
• особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.
Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Дані аналітичних рахунків мають бути тотожними відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.
Слід зазначити, що Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не встановлено єдиних вимог, якими б регулювалось ведення бухгалтерського обліку підприємств, організацій, а навпаки – Законом підприємствам надане право самостійно обирати форму бухгалтерського обліку, дотримуючись при цьому єдиних методологічних засад, визначених законодавчо.
Чинними нормативно-правовими актами не визначене та не встановлене поняття (термін) «податковий облік», загальні принципи та порядок ведення податкового обліку, порядок документального забезпечення записів у податковому обліку, як це законодавчо встановлено для бухгалтерського обліку. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, на сьогодні регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. З метою застосування Податкового кодексу не наведене, серед інших, визначення терміна «податковий облік».
Приписами п.16.1 ПКУ встановлено, що платники податків зобов’язані:

• вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;
• подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Якщо раніше у Законі «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. №1251-XII була норма стосовно ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про фінансово-господарську діяльність, то зараз небезпідставно Податковий кодекс обмежується тільки обліком і звітністю, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Нові терміни і документи, які не були притаманні бухгалтерському обліку, почали використовуватися в Україні з введенням в дію законів «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.07.1997 р. №283/97-ВР та «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, як то:

• податкова накладна, яка водночас є і податковим, і розрахунковим первинним документом;
• книги обліку продажу та придбання товарів (робіт, послуг), а в подальшому – реєстри, де на підставі податкових накладних ведеться облік податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ, тобто є зведеними обліковими регістрами;
• податкові декларації, що є документами звітності.

Зазначеними законами були встановлені спеціальні правила щодо складання декларацій про прибуток підприємства та з податку на додану вартість. Такі правила визначені і в Податковому кодексі.
Дані, що декларуються платником будь-якого виду податку, формуються за даними первинних документів, які підтверджують здійснені у відповідному звітному періоді господарські операції. Ця теза випливає із Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і базується на тому, що всі види звітності, в тому числі і податкова, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який ведеться за первинними документи, котрі фіксують факти здійснення господарських операцій.
Зважаючи на вищевикладене, всі документи, які запроваджені та використовуються для так званого податкового обліку і податкової звітності, не можуть бути складені без первинних документів, що містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими документами є: видаткові та прибуткові накладні; рахунки-фактури; акти виконаних робіт (наданих послуг); платіжні документи тощо, які складаються на виконання умов певних договорів. Без вказаних документів, сама по собі, податкова накладна (як спеціальний податковий документ) не може бути складена.
Враховуючи вищевикладене, нормативно-правовими актами, чинними в Україні, не визначено та не встановлено загальну методологію та принципи ведення податкового обліку як сукупність способів і прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства (організації) відображується в податковому обліку у зв’язку зі справлянням податків, що передбачені відповідними законами. Законодавчо визначені тільки окремі елементи податкового обліку, про які згадувалось вище.

Зважаючи на те, що у Податковому кодексі, яким регулюється справляння податків в Україні, присутнє посилання на визначення об’єкта оподаткування з податків, що включені до системи оподаткування, на підставі первинних документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, що є одним із методів бухгалтерського обліку, можна зробити висновок, що податковий облік є елементом бухгалтерського обліку відносно до спеціального податкового законодавства, яким регулюється справляння податків в Україні.