Державна судова адміністрація створить систему автоматичного арешту коштів, яка забезпечить оперативне блокування грошей на банківських рахунках. Новації передбачені змінами до процесуальних кодексів.
По матеріалам Закон і Бізнес.
Без людського фактору
Відповідні норми містяться в проекті «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (№6232), зареєстровану в парламенті Президентом.
Система автоматичного арешту діятиме як складова частина Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, користувачами котрої є служителів Феміди. Також уносяться зміни до закону «Про виконавче провадження», якими регламентовано роботу з нею державних виконавців.
Інформація щодо арешту коштів уноситиметься до системи державним виконавцем, а також суддею (суддею-доповідачем у разі колегіального розгляду справи) на підставі відповідної ухвали суду, скріплюватиметься його електронним цифровим підписом та підлягатиме кодуванню. Порядок її функціонування повинна затвердити ДСАУ за погодженням з Міністерством юстиції та Національним банком.
Система має забезпечити оперативну обробку інформації щодо грошей боржників на
банківських рахунках, надсилання запитів до банків з метою виявлення рахунків таких осіб, надсилання інформації щодо потреби в здійсненні арешту активів, а також «учиненні інших дій, необхідних для здійснення арешту коштів, що знаходяться на банківських рахунках».
Взаємодія з автоматизованими системами банків провадитиметься в електронній формі без людського втручання. При цьому вся інформація фіксуватиметься, архівуватиметься та зберігатиметься впродовж 10 років.
У разі забезпечення позову шляхом накладення арешту на гроші на банківському рахунку таке рішення підлягає негайному виконанню з моменту його винесення шляхом унесення відповідного запису в автоматизовану систему арешту коштів.
Гроші не виведеш
Намагання запровадити такий механізм було ще на початку минулого року, коли Президент зареєстрував у парламенті проект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження системи автоматизованого арешту коштів у цивільному та господарському судочинстві» (№3768). Утім, імовірно, було прийнято рішення внести відповідні положення до проекту процесуальних кодексів, над якими працювала Рада з питань судової реформи.
Розробники посилалися на актуальну сьогодні проблему швидкого та ефективного виконання судових рішень і постанов державного виконавця про арешт рахунків з метою забезпечення позову чи реального виконання судового рішення.
Відповідно до закону «Про виконавче провадження» дані про наявні в боржника рахунки та вклади державний виконавець отримує в органах доходів і зборів, інших органах влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов’язані надати йому інформацію в триденний строк, а також за повідомленнями стягувача. Після отримання такої інформації він направляє банкам чи іншим фінансовим установам постанову про необхідність арешту коштів боржника, і тільки після цього фінустанови здійснюють арешт рахунків.
З огляду на значну тривалість такої процедури боржник може ухилитися від виконання судового рішення чи накладення арешту згідно з постановою державного виконавця, просто знявши кошти чи переказавши їх на інші рахунки. Тому було запропоновано запровадити систему автоматичного арешту, коли відповідна процедура займатиме всього кілька хвилин.
Щоправда, Верховний Суд України у своєму висновку до проекту №3768 зазначив, що покладати особисто на суддю обов’язок уносити інформацію про ухвалені ним рішення до автоматизованої системи недоцільно. Оскільки в такий спосіб на законника фактично покладаються невластиві йому технічні функції стосовно створення відповідної (окремої) інформації, що не узгоджується з його повноваженнями, визначеними ст.124 Конституції. Те саме відзначило головне науково-експертне управління ВР.
Що ж до позичальників, то, очевидно, така ініціатива їм сподобається. Втім, не виключено, що вони стикнуться з проблемами іншого роду. Адже, як показує практика роботи системи електронних декларацій, не все гарно написане на папері добре працює в реальному житті.
