14-15 березня 2017 року відбудеться позачерговий ХIV з’їзд суддів України. Одним з пунктів його порядку денного стане обрання шести членів Вищої ради правосуддя. Нині на цих шість місць претендує 44 кандидати. Конкурс великий і цілком зрозуміло, що вибір буде непростим і нелегким. Не дивно, що напередодні з’їзду в хід ідуть не зовсім прийнятні в цивілізованому суспільстві методи дискредитації кандидатів, у тому числі через пресу, соцмережі. Насичені напівправдою, недомовленістю, підтасованими фактами поширювані матеріали падають у благодатний грунт нинішньої недовіри суспільства до суддівської гілки влади загалом та окремих суддів зокрема.
Сповна відчула тиск через ЗМІ одна з претенденток на посаду у ВРП суддя Київського апеляційного адміністративного суду Оксана Епель. Негативні публікації вона розцінює по-філософськи розважливо, вважаючи їх «побічним ефектом» публічності. Водночас суддя має чіткі плани своєї подальшої діяльності. Про це – у розмові з нашим кореспондентом.
– Підвищена увага до вашої особи напередодні з’їзду суддів Вас не здивувала?
– До неї не звикати, адже працюю в столичному апеляційному адміністративному суді, юрисдикція якого поширюється на спори з центральними органами влади у межах виборчого процесу, у ході розгляду яких доводиться розв’язувати непрості та резонансні конфліктні ситуації. Тому вважаю нормальним, що саме до такого суду привернута суспільна увага, а журналісти мають право прискіпливо придивлятися до кожного судді. Проте варто розуміти, яким чином буде подана інформація. У моєму розумінні журналіст ототожнюється з хірургом, який скальпелем може вдало провести операцію, розсікти набряклу пухлину, але іноді може й нашкодити своєю непрофесійністю, призвести до важких наслідків. Тому переконана, що слід обережно підходити до роботи з фактами, щоб, насамперед, не нашкодити.
Я завжди була відкритою до спілкування з журналістами, готова відповісти на конкретні запитання, дати пояснення. І прикро, що з’являються публікації з перекрученими фактами, але до мене ніхто не звертався з проханням прокоментувати чи пояснити якісь моменти. Щодо того, хто і навіщо саме напередодні з’їзду знову розповсюджує негативні публікації, не робитиму голослівних заяв. Але люди, які замислюються над сучасними суспільними процесами, розуміють, що це неспроста, що, можливо, хтось не хоче, щоб нарешті був демократичним способом сформований один з головних суддівських конституційних органів, який за законом має дуже важливі конституційні повноваження.
– Давайте не будемо звертати уваги на негативні моменти, а поговоримо про майбутнє. Готуючись до такого важливого кроку у Вашій кар’єрі, мабуть вже маєте сформований план першочергових дій у разі обрання до ВРП. На що будуть спрямовані Ваші зусилля?
– Я «виросла» у суддівському середовищі, адже прийшла працювати у суд консультантом, потім стала помічником судді, суддею Київського районного суду міста Донецька. Упродовж останніх трьох років працюю суддею Київського апеляційного адміністративного суду. Тому проблеми судової системи знаю зсередини. Розумію, яким чином їх можна розв’язати.
Вища рада правосуддя у чинному складі нині вже розпочала певні дії, які покладені в основу реформи судової системи. Але ще потрібно багато чого зробити. Якщо делегати з’їзду мені довірять і я буду обрана членом Вищої ради правосуддя, то просуватиму ідею, що ВРП – не каральний орган, а насамперед орган суддівського самоврядування, створений задля того, щоб працювати для досягнення спільної колективної мети, націленої на запобігання дискредитації та приниження авторитету суду, втручання в діяльність суддів під час здійснення правосуддя. Нині стало доволі розповсюдженим блокування залів судових засідань, захоплювання їх, паління шин, мітингування під будівлями судів і таким чином здійснення впливу на ухвалення рішення. Останнім часом стали загальновідомими факти відвідування громадськими активістами суддів за місцем їх проживання з метою здійснення впливу. У засобах масової інформації представники найвищих ешелонів влади вживають у своїх коментарях принизливі висловлювання щодо суддів. Як працювати в умовах такого тиску? Думаю, проблема дуже на часі.
Також потребує негайного вирішення питання щодо переведення суддів з судів, розташованих в районах антитерористичної операції та на окремих територіях Донецької та Луганської областей, до судів на підконтрольній території. Багато суддів змушені були полишили домівки та обрати для свого постійного проживання з родинами інші регіони України. Проте досі не вирішене питання щодо їх працевлаштування на підконтрольних територіях при тому, що вонидовели свою відданість Україні,
– Мабуть, особливо гостро відчуваєте цю проблему, причому не з чуток, адже самі родом з Донбасу…
– Дійсно, мені це особливо болить. Багато моїх друзів та колег опинилися у невизначеності, в складних життєво-побутових умовах. Розумію їхній біль і знаю з перших вуст про їхні відчуття. Вважаю, що саме це питання потребує негайного вирішення.
Так само невідкладно слід активізувати вирішення проблеми щодо призначення суддів-п’ятирічок безстроково, питання щодо яких не вирішувалося в країні понад два роки. Тим більше, що наразі існує кадровий дефіцит, багато судів працюють з перенавантаженням, а деякі взагалі залишилися без суддів.
Крім того, перед ВРП стоїть питання приведення у відповідність до міжнародних стандартів національного законодавства щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Вкрай важливо, використовуючи як джерело права в Україні рішення Європейського суду, зокрема внести відповідні зміни до законодавства щодо порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення суддів за порушення присяги, конкретизувавши, що означає термін«порушення присяги» з урахуванням тих висновків, які покладені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у тому числі «Олександр Волков проти України».
Ще одна проблема, яку належить вирішити найближчим часом – прискорення кваліфікаційного оцінювання суддів усіх регіонів. Не так давно вся юридична спільнота слідкувала за тим, що судді апеляційних судів Київської області та ще сто суддів-п’ятирічок проходили кваліфікаційне оцінювання. На них це оцінювання і завершилося. Ті, які не були визнані здатними здійснювати правосуддя, до теперішнього часу не мають якоїсь правової визначеності. Щодо суддів, які працюють у регіонах, взагалі склалася незрозуміла ситуація. Нема ніякого графіку проведення кваліфікаційного оцінювання, ніхто не знає, коли це відбудеться. А від проходження цього процесу нині залежить розмір суддівської винагороди. Виходить так, що судді окремих судів та деякі судді-п’ятирічки отримують збільшену суддівську винагороду поряд з тими, які виконують такі ж повноваження. Крім того, потребує ретельного аналізу та законодавчого врегулювання питання розміру суддівської винагороди суддів першої та апеляційної інстанцій у співвідношенні з винагородою, яка передбачена для суддів ВС. Адже матеріальне забезпечення є однією з дієвих гарантій суддівської незалежності.
– Ви окреслили надзвичайно чутливі питання не тільки для суддівського корпусу, а й для суспільства загалом. Чи не думаєте, що Вас як людину, яка знає проблеми судової системи зсередини, хтось воліє тримати подалі від важелів впливу на просування реформ? Можливо, у цьому криється причина критичних публікацій з акцентом на майновому стані, що нині теж є «модною» темою?
– Мене дуже ретельно перевіряли впродовж останніх трьох років різні контролюючі органи. Відповідно до законодавства про очищення влади пройшла комплексну перевірку щодо відповідності посаді і наявності заборон. У цей блок входить освіта, відсутність судимості, правопорушень, у тому числі пов’язаних з корупційними діями, а також підтвердження відповідності майнового стану отриманим доходам. За ініціативою громадських активістів проводили перевірку дві податкові інспекції – за місцем моєї колишньої реєстрації в Донецьку та в м. Києві. Вони не залежні та не підзвітні одна одній, але обидві дійшли висновку, що невідповідності між задекларованими мною доходами і моїм майновим станом відсутні. У 2016 році як суддя апеляційного суду проходила кваліфікаційне оцінювання з перевіркою декларації за 2015 рік. Відповідні контролюючі органи перевіряли і майновий стан, і джерела походження коштів, низку інших моментів. Їхні висновки також підтверджують, що в декларації немає невідповідностей. Як кандидат у члени ВРП вже подала свою декларацію за 2016 рік в електронному вигляді. Вона оприлюднена, пройшла відповідну перевірку в НАЗК.
Останнім часом навіть самій цікаво – які висновки громадським активістам ще потрібні щоб нарешті були розставлені усі крапки над «і»? Розумію, що обравши публічну професію, мушу бути готова до того, що, як і в усіх демократичних країнах, суспільство має право на перевірку і контроль. Навіть готова допомогти і посприяти цьому процесу. Але ж є якась межа і,як у цивілізованій державі, потрібно дотримуватися принципів пропорційності, індивідуалізації та доцільності.
– Ви кандидат юридичних наук, кілька років тому захистили дисертацію. Якою була тематика наукового дослідження?
– Тему своєї наукової роботи я обирала ще у 2007 році. Називається вона «Кримінальна відповідальність за публічні заклики до вчинення терористичного акту». Здивовані? Повірте, у 2007 році я не могла передбачити, що ця проблематика буде так гостро стояти перед моєю рідною Україною. Науковець, обираючи тему дослідження, має бути далекоглядним. Я розуміла, що проблема тероризму має вивчатися більш глибоко, бо саме вона є однією з найпоширеніших у світі.
– Плануєте продовжувати працювати над цією проблематикою?
– Звичайно, як науковець прагну розвиватися надалі. Проте маю немало напрацювань і в іншій тематиці. Зокрема, як криміналіста-науковця мене непокоїть питання порядку надання дозволу ВРП на затримання та арешт судді. У законодавстві є певні колізії, вони нині обговорюються у тому числі і науковцями. Вважаю, що цю проблему потрібно вирішувати найближчим часом на законодавчому рівні і маю декілька конкретних міркувань, яким чином це можна унормувати.
– Ви побудували успішну суддівську кар’єру, досягли успіхів у науці. Але до того Ви ще й дружина та мама. Як вдається встигати скрізь?
– Я не просто мама, я щаслива мама, адже маю четверо дітей – три сини і доньку. Вважаю, що у житті можна багато досягти. Головне – правильно розставити пріоритети. А ще – щоб була поруч людина, яка тебе розуміє і підтримує, допомагає, поважаючи твою особистість. Тому спокійно можу сказати, що своїми успіхами, я завдячую своїй родині, чоловікові. Без них я б стільки не встигла.
