№3-4(50-51)(2016)

За підсумками 2015 року багато українських бухгалтерів вперше відображали податковий актив у звітності, базуючись на тимчасових податкових різницях. Можливо, у когось виникали питання, бо МСБО 12 «Податки на прибуток» не містив достатніх пояснень чи прикладів, через що, у свою чергу,
доводилося приймати рішення на власний професійний розсуд.

Рада з МСФЗ запровадила застосування МСБО 12 у новій редакції з 2012 року, саме з цього часу почалося й обговорення питань щодо практичного його застосування. Після трьох років розгляду Рада з МСФЗ 19.01.2016 р. опублікувала Поправки до МСБО 12. Вони обов’язкові для застосування до річних періодів починаючи з 01.01.2017 р., але можуть бути застосовані раніше. Для цього компаніям потрібно внести зміни до своїх облікових політик та розкрити інформацію про такі зміни в примітках до фінансової звітності. Поправки мають застосовуватися ретроспективно відповідно до МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки», без жод­них винятків.

Поправки додають до МСБО 12 два парагра­­фи 27А і 29А, змінюють 29-й та додають приклад до параграфа 26.

У параграфі 27 вказано, що визнання відстрочених податкових активів (тимчасові податкові різниці) можливе лише у разі, якщо існує ймовірність наявності оподатковуваного прибутку, за рахунок якого можна покрити тимчасові різниці. Наслідком використання таких тимчасових різниць стане врахування їхнього розміру у складі вирахувань з доходів для розрахунку оподатковуваних прибутків у майбутніх періодах.

Відповідно до доповнень, які внесені параграфом 27А, компанія під час оцінювання того, чи матиме вона оподатковуваний прибуток, що покриє тимчасові різниці, повинна враховувати, чи обмежує податкове законодавство країни склад вирахувань, за рахунок яких оподатковуваний прибуток може бути зменшений. Якщо податкове законодавство не містить таких обмежень, компанія визначає поточну тимчасову різницю в поєднанні з усіма своїми іншими тимчасовими різницями. Але якщо законодавство обмежує використання збитків для зменшення доходів певного типу, тимчасова різниця розраховується тільки в поєднанні з іншими тимчасовими різницями відповідного типу.

У разі невідповідності розміру тимчасових різниць, що обліковуються одним платником податків і стосуються того самого податкового органу, визнання в обліку відбувається з урахуванням того, чи матиме компанія достатній оподаткований прибуток у майбутніх періодах:

• компанія порівнює тимчасові різниці з майбутнім оподатковуваним прибутком, що розрахований без включення цих тимчасових різниць. Вказане порівняння показує частку в майбутньому оподатковуваному прибутку, що обмежує зменшення суми прибутку від погашення цих тимчасових різниць (доповнення до параграфа 29);
• компанія не визнає тимчасові різниці в частині, яка перевищує частку в майбутньому оподатковуваному прибутку, що, як очікується, буде погашена (зміни до параграфа 29).

Враховуючи вимо­ги парагра­фа 27А, пот­ріб­­­но порів­нюва­­ти ок­­ре­мо тимчасові різниці, що будуть погашені за рахунок приросту капіталу (сукупний прибуток), та такі, що будуть погашені за рахунок поточного прибутку (фінансовий результат). Зміни у відстрочених податках, які виникають за елементами, що відображаються у звіті про прибутки та збитки, вносяться у звіт про прибутки та збитки (п. 58 МСБО 12). Зміни у відстрочених податках, які виникають за елементами, що визнаються в складі іншого сукупного доходу, відображаються в складі іншого сукупного доходу (п. 61А  МСБО 12). Для таких випадків п. 63 МСБО 12 вимагає зміни відкладених податків, які будуть виділені у прибуток або збиток та інший сукупний дохід на прийнятній пропорційній основі або іншим способом. 

Доповнення, наведені в параграфі 29А, визначають спосіб оцінки ймовірного майбутнього оподатковуваного прибутку. Оцінка може включати в себе розрахунок відновлення вартості деяких активів компанії, що перевищує їхню балансову вартість, за умови, що є достатньодоказів для компанії досягти цього. Наприклад, якщо актив оцінюється за справедливою вартістю, потрібно розглянути, чи є достатні підстави вважати, що можна відновити актив за cуму, більшу від його балансової вартості. Така ситуація можлива, якщо компанія розраховує утримувати борговий інструмент із фіксованою ставкою й отримувати кошти за контрактом. Тобто професійне судження (оцінка) бухгалтера не є достатньою підставою для визнання розміру податкового активу, мають бути інші, зокрема документальні, підстави (договори, угоди про наміри, комерційні пропозиції, публічні оферти тощо).

До параграфа 26 доданий комплексний приклад, який розкриває відображення у звітності податкового активу виходячи з визнаних тимчасових податкових різниць.

Отже, при оцінці розміру податкового активу потрібно зважено підійти до визначення тимчасових податкових різниць, що можуть бути погашені.