№3-4(50-51)(2016)

Завдання, які стоять на порядку денному перед вітчизняним енергетичним сектором, полягають у необхідності переходу від видобувних до відновлювальних джерел енергії, формуванні нової моделі функціонування ринку електричної енергії, посиленні виробництва та розподілі енергії, управлінні допуском до новітніх технологій через проектне фінансування «розумних технологій».

Досягнення технологічної незалежності передбачає використання всіх можливостей технологічного співробітництва, у тому числі участі України у світовій системі наукового та технологічного обміну і співробітництва, створення інвестиційних фондів для інвестицій у розвиток власних технологічних компетенцій та локалізації наукоємного високотехнологічного виробництва і послуг, необхідних для забезпечення сталого функціонування та розвитку вітчизняної енергетики, що, у свою чергу, перш за все вимагає вирішення спільних із сусідніми регіонами проблем в енергетичному секторі з метою забезпечення рівних для всіх умов доступу до сучасних джерел енергії, безпеки постачання енергоносіїв та зростання частки низьковуглецевих і відновлювальних джерел енергії. 

Однак дослідження Міжнародної енергетичної ради, які оприлюднені на Світовому енергетичному конгресі в Тегу (Південна Корея), дозволяють зробити висновки про те, що різні технології використання класичних видів енергоресурсів досягнули граничної позначки щодо ефективності, а сьогоднішні підходи демонструють свою неспроможність щодо системної реалізації доступу до енергозабезпечення, енергетичної безпеки та екологічної стійкості загалом. 

Вибір Україною вектора європейського енергетичного ландшафту підштовхує до активних дій, спрямованих на обмеження концентрації викидів CO2 в атмосферу понад 450 проміле (прийнятний поріг для обмеження зростання загальної температури у світі до 2030 року). Таким чином, центр уваги зосереджується на контрольних показниках ефективності викидів таких парниковихгазів, як діоксиду вуглецю (CO2) при виробництві електричної та теплової енергії, виробництві кислот, а також в енергоємних галузях промисловості, включаючи нафтопереробні, металургійні підприємства, підприємства з виробництва металу, алюмінію, цементу, вапна, скла, кераміки, целюлози, паперу, картону, кислот та сипучих органічних хімічних речовин тощо, закису азоту (N2O) при виробництві азотної, адипінової та інших кислот, а також перфторвуглецю при виробництві алюмінію. На глобальному рівні сценарії, що обмежують таку концентрацію, характеризуються прискореним зростанням енергоефективності, збільшенням у 3–4 рази частки нульової енергії та енергії з низьким вмістом вуглецю, а також системами вловлювання та збереження вуглецю видобувного палива (CCS). 

Так звана межа викидів парникових газів встановлюється на загальну суму викидів, які можуть вивільняти підприємства, електростанції та інші установки в атмосферу в загальній системі. Загалом відбуваються зрушення від експлуатаційних витрат (паливо) на капітальні витрати(інвестиції), і якщо компанія зменшує викиди, вона таким чином формує запасні резерви для покриття майбутніх потреб, або має можливість їх продати іншим компаніям, яким не вистачає квот. Так, наприклад, 2020 року межа викидів у ЄС, запланованих EU ETS (European Union Emission Trading Scheme – система торгівлі викидами, яка є однією з основних складових кліматичної політики ЄС), буде на 21 % нижчою, ніж у 2005-му, а до 2020 ро­ку – на 43 %. EU ETS базується на системі виконання зобов’язань щодо торгівлі викидами (Директива 2003/87/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 13.10.2003 р. щодо заснування схеми для зменшення викидів в атмосферу парникових газів, торгуючи в межах Співтовариства, та про внесення змін до Директиви Ради ЄС 96/61/ЄС) відповідно до Правил щодо використання одиниць скорочень, викладених у Директиві 2004/101/ЄС (Linking Directive). ЄС встановлює ліміти на надходження одиниць скорочень від механізму чистого розвитку (МЧР) та стимулювання впровадження (СВ) для проектів щодо скорочення викидів усередині країни. МЧР, викладений у ст. 12 Кіотського протоколу і Маракешської угоди (2001 р.), є інструментом, що дозволяє державним та приватним організаціям інвестувати кошти в діяльність, спрямовану на зменшення викидів парникових газів, і кредитуватися за рахунок зменшення забруднення. Кількість дозволених викидів визначається в Національному плані розподілу викидів як цільові показники. Реформа схеми торгівлі викидами EU ETS передбачає три періоди виконання і включає в себе три складові сталого розвитку: соціальну, економічну та екологічну.

З 1 січня 2016 року офіційно набув чинності Порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 року, прийнятий світовими лідерами під егідою ООН. Новий Порядок денний акцентує увагу на необхідності мобілізації коштів для досягнення цілей сталого розвитку, у тому числі фінансових ресурсів, розробки нових технологій та зміцнення ролі партнерства. За оцінками МВФ, у країнах із великим обсягом викидів у 2010 році середні показники супутніх ефектів спостерігались орієнтовно за ставкою $57 за метричну тонну, що дало можливість зменшити світовий обсяг викидів орієнтовно на 10 %. Однак, за розрахунками МВФ, здійсненими 2015 року, якщо враховувати впливвугілля на забруднення довкілля і зміну клімату, то його реальна ціна зростає з $50 за тонну до значно вищої – понад $200 за тонну, що зумовить, у свою чергу, зменшення світових глобальних щорічних викидів у 2030 році в розмірі приблизно 55 (або більше) млрд тонн еквіваленту двоокису вуглецю і прогнозує досягнення нульових викидів двоокису вуглецю у другій половині цього століття. 

Таким чином ХХІ Кліматична конференція в Парижі (COP21) започаткувала новий етап у створенні нового способу виробництва, так зване пірінгове виробництво (P2P), яке відображає основні контури егалітарного суспільства і полягає у колективному виробленні продукції на основі добровільної участі в децентралізованій мережевій системі виробництва, децентралізації та самоорганізації. Безкоштовний розподіл квот поступово замінюватиметься аукціонами, починаючи з енергетичного сектора.

Рішення № 406/2009/ЕС Європейського парламенту та Ради ЄС від 23.04.2009 р. про зусилля держав-членів зі скорочення викидів парникових газів задля виконання зобов’язань Співтовариства щодо скорочення викидів парникових газів на період до 2020 року зобов’язує країни прийняти зобов’язання щодо виконання щорічних цільових показників такого скорочення.

Політика наближення, що проводиться Європейським Союзом, і спрямування інвестицій в економічний розвиток України, є важливим фактором, який сприяє конкурентоспроможності на єдиному європейському ринку та встановленню єдиних технічних параметрів, норм і правил.Рамкова стратегія Енергетичного Союзу, метою якої є вироблення єдиної політики, спрямованої на скорочення викидів парникових газів до 2030 року, впровадження відновлюваних джерел енергії, покращення енергоефективності та розвитку новітніх енергосистем, передбачає узгодження, розробку та реалізацію системи управління з формування національної енергетичної політики кожної держави до 2030 року та формування резервних фондів. 

Європейським парламентом у липні 2015-го схвалене рішення про створення у 2018 році і розміщення з 1 січня 2019 року резервів, де особлива увага повин­на бути приділена забезпеченню скоординованого підходу з розвитку нових енергетичних ресурсів та інфраструктури всіх без винятку держав. Відповідно до ст. 10(1) Директиви EU ETS, 88 % квот, які будуть продані на аукціоні до 2020 року, розподілятимуться серед держав на основі їх частки перевірених викидів від рівня 2005–2007 років. 

Єврокомісія 18 листопада 2015 року опублікувала пакет документів, що регламентує статус створення Енергетичного Союзу, який був офіційно представлений Єврокомісією 15 липня 2015-го, і нову архітектуру енергетичного ринку. Ключовими документами звіту Єврокомісії є Комюніке щодо надання нової угоди енергоспоживачам та законодавчі ініціа­тиви для створення нової структури електроенергетичного ринку, що дозволить споживачам, наприклад, за рахунок застосування управління попи­том (DR) і використання власної генерації, брати участь у діяльності ринку та сприяти підвищенню рівня ефективності і гнучкості енергосистеми. 

Досягнення цих амбітних цілей вимагатиме більшого зближення вітчизняного оптового й роздрібного ринків для залучення довгострокових інвестиційних ресурсів для розвитку сучаснихтехнологій. Таким чином, інтегрований внутрішній ринок електроенергії повинен приносити відчутні переваги всім енергоспоживачам енергосистеми. 

Основними етапами досягнення цієї мети передбачено такі заходи:

• 2016 рік – початок розробки базового сценарію Стратегії (аналіз стану паливно-енергетичного комплексу країни, формування комплексних методологічних інструментів і базових показників для підготовки та впровадження політичних сценаріїв, проведення дискусій і технічних нарад);
• 2017 рік – формування інтегрованих прогнозів та підготовки проекту національного плану заходів;
• 2018 рік – завершення підготовки національного плану з урахуванням експертної оцінки щодо фінансування.

Вказані заходи повинні базуватися на відповідному аналізі регіональних або загальноєвропейських показників (EU-wide indicators); якісній оцінці ситуації, що має важливе значення для кількісних показників, та додаткових показників, які необхідно буде розробити. З цією метою з 2016 року для аналізу економічних результатів та виявлення успішних реформ у сфері регулюваннябізнесу, у тому числі й енергетиці, групою Світового банку в доповіді «Ведення бізнесу 2016: оцінка якості та ефективності регулювання» запропоновано доповнити показники Doing Business додатковим індикатором – «міжнародна торгівля».

Європейська комісія в першій половині 2016 року планує опублікувати базовий сценарій, підготовлений у співпраці з державами-членами ЄС, для підтримки стратегічного планування, виявлення загальних проблем та оцінки наслідків індивідуального вибору держав-членів на досягнення спільної енергетичної політики, який також слугуватиме основою для оцінки учасників щодо колективних внесків держав. Держави повинні використовувати ключові показники для реалізації національних планів. Такими показниками визначені: 

• ціни на енергоносії;
• конкурентоспроможність;
• диверсифікація імпорту енергоносіїв;
• декарбонізація;
• дослідження та інновації або функціонування енергетичного ринку.

Запровадження комплексу запропонованих показників дасть можливість охопити широкий спектр питань та здійснити аналіз щодо:

1. Енергетичної безпеки (контроль відносної залежності країни від конкретних джерел енергії та/або торгових партнерів, а також загалом надійності енергетичної системи).

2. Внутрішнього енергетичного ринку (моніторинг прогресу розвитку внутрішньогоенергетичного ринку щодо конкуренції, прикордонної торгівлі та споживачів).

3. Ефективності енергії (моніторинг прогресу з позиції економії енергії та енергії поліпшення інтенсивності на макроекономічному і секторальному рівнях, у тому числі для транспорту).

4. Декарбонізації (моніторинг прогресу щодо зменшення викидів парникових газів,збільшення відновлюваних джерел енергії тощо).

5. Досліджень, інновацій та конкурентоспроможності (моніторинг досліджень, розробки та інноваційної діяльності; цін на енергоносії та витрати з основними торговельними партнерами). 

Враховуючи рекомендації Єврокомісії, Національний план розвитку паливно-енергетичного комплексу держави повинен охоплювати період із 2021 року до 2030-го і на перспективу – до 2050 року, базуватися на основних показниках і передбачати, принаймні, два сценарії: 

• (а) сценарій, сформований на основі поточних тенденцій та існуючої політики на національному рівні;
• і (б) сценарій, що відображає реалізацію стратегії перспективного розвитку країни до 2030 року та запропоновані заходи за вимірами Енергетичного Союзу.

Ініціатива ООН «Стійка енергетика для всіх» передбачає вирішення до 2030 року трьох взаємозалежних завдань:

• забезпечення загального доступу до сучасних джерел енергії;
• подвоєння рівня енергетичної ефективності;
• подвоєння частки поновлюваних джерел енергії у світовому енергетичному балансі.

Цьому має сприяти комплексний Європейський стратегічний план енергетичних технологій (SET-план), спрямований на прискорення розробки та впровадження низьковуглецевих технологій та фінансування проектів. Планується, що інтегрований SET-план відіграватиме центральну роль у новій європейській енергії досліджень та інновацій (R&I), що сформує загальну основу для зміцнення співробітництва між зацікавленими сторонами для того, щоб активізувати зусилля щодо впровадження нових, ефективних та економічно конкурентоспроможних технологій із низьким рівнем викидів та залучення інвестицій.