№5(16)(2013)

Напередодні Всесвітнього дня свободи преси, який традиційно відзначається 3 травня, міжнародні організації підбили підсумки за рік і «порадували» країни заслуженими позиціями в рейтингу свободи преси. Кому цьогоріч випало святкувати, кому – хапатися за голову і в якій ситуації опинилися ми – пропонуємо розібратися саме зараз

Почнемо, мабуть, зі свіжих рейтингів, щоб більш яскраво змалювати картину свободи слова у світі та в нашій країні. Одна з провідних міжнародних неурядових організацій Freedom House 1 травня оприлюднила щорічний огляд і рейтинг країн за критерієм свободи преси у світі «Global Press Freedom-2013». Американські експерти вивчали ситуацію в медіапросторі 197 країн світу, оцінюючи умови роботи журналістів, наявність випадків тиску і насильства над ними, а також загальну економічну, політичну та правову ситуацію в державах. Кожну країну оцінювали за 100-бальною шкалою. Чим вищий бал – тим гірші справи зі свободою преси і, відповідно, тим нижче місце в рейтингу.

Цьогоріч список очолили відразу дві держави – Швеція і Норвегія, преса яких була визнана найбільш вільною в регіоні. До топ-10 потрапили також Бельгія, Фінляндія, Нідерланди, Данія, Люксембург, Швейцарія, Андорра та Ісландія. Десятку аутсайдерів замкнули Білорусь, Еритрея, Північна Корея і Туркменістан. На думку авторів дослідження, у цих країнах вільної преси взагалі не існує або ж вона перебуває в глибокій стагнації.

У цілому, американці підрахували, що тільки 63 країни нині мають вільну пресу, 70 – частково вільну і 64 – не мають свободи друкованих ЗМІ. По суті, на об’єктивну і достовірну подачу інформації в газетах і журналах можуть розраховувати не більше 14% світового населення.

Приблизно ті ж самі оцінки надала інша авторитетна міжнародна організація «Репортери без кордонів», яка вже понад 25 років бореться з цензурою і «витягує» з-за грат політично активних журналістів. Традиційно організатори включили до рейтингу 179 країн, розподіливши їх за рівнем цензури, частотою нападів на журналістів та можливістю опозиції висловлювати свою точку зору через ЗМІ.

Другий рік поспіль рейтинг «репортерів» очолює Фінляндія. На одну позицію змістилася Норвегія, поступившись другим місцем Нідерландам. У десятку також увійшли: Люксембург, Андорра, Данія, Ліхтенштейн, Нова Зеландія, Ісландія та Швеція. У самому кінці списку знову опинилися Північна Корея, Еритрея і Туркменістан. Ефектне падіння продемонструвала Малі, опустившись всього за рік на 74 пункти (тут, правда, винен державний переворот).

На додаток до рейтингу «репортерівці» розклеїли по всьому Парижу плакати з ганебним списком «Хижаків свободи інформації» («Predators of freedom of information in 2013»), включивши до нього 39 відомих персон зі сфери політики, релігії та військової справи, які, за версією організаторів, стоять за переслідуваннями, викраденнями, тортурами і вбивствами представників ЗМІ.

Як правило, до списку потрапляє один «хижак» від держави, але цього року Росія, Іран і Азербайджан явили світу по двох, а Пакистан – цілих трьох лідерів репресій. У Росії пальму першості віддали Володимиру Путіну, що викликано «затягуванням петлі на шиї ЗМІ» у відповідь на випади опозиції. Особливо яскраво відзначилися голова Чеченської республіки Рамзан Кадиров, президент Азербайджану Ільхам Алієв, Ірану – Махмуд Ахмадінежад, Сирії – Башар Асад, а також лідер КНДР Кім Чен Ин.

Приємно здивувала організаторів ситуація в М’янмі. Довгий час країна перебувала в ганебному списку «репортерів», але цьогоріч покинула його лави. Вперше за 50 років у державі з’явилися приватні газети, до того ж, не так давно була скасована цензура.

Український діагноз – «пороблено»

Радує те, що в списку лідерів репресій поки немає українських імен, але наше становище у світових рейтингах – далеко не завидне. У 2013-му ми досягли рівня африканських країн, по-братськи розділивши 131 місце з Замбією і Південним Суданом («Global Press Freedom-2013»). Екзотичне сусідство нас анітрохи не здивувало: схожа ситуація спостерігалася торік. Але зрушення все-таки помітні – тільки не до початку списку, а до його кінця: Україна зависла в хвості «частково вільних країн», недобравши всього один бал, щоб потрапити до лав «невільних».

«Репортери без кордонів» розмістили нас на 126 місці – на десять пунктів нижче, ніж торік. На думку організаторів, зараз наші справи йдуть гірше, ніж у Алжирі (125), але дещо краще, ніж у Гондурасі (127). Безумовно, влада б’є себе в груди, кажучи, що це абсурд і політичний наклеп, проте рейтинг складається на базі конкретних показників, які часто дають організаціям наші ж експерти. Наприклад, «Репортери без кордонів» направляють у країни анкети з 50-ма запитаннями і за їхніми результатами вираховують індекс кожної держави.

До того ж, якщо врахувати, скільки разів «здригалися» українські журналісти в 2012–2013 рр., все відразу стає на свої місця:

– по-перше, дотепер не завершується дискусія навколо скандального законопроекту регіонала Віталія Журавського. Зовсім трохи «не дотиснули» депутати, щоб організувати журналістам кримінальну відповідальність і в будь-якому зручному випадку ув’язнювати їх «за наклеп»;

– по-друге, дамокловим мечем навис над журналістами загадковий Закон «Про референдум». Хто ним скористається, з якими намірами і чим він обернеться для держави, пересічних мешканців і почасти вільних ЗМІ – поки не зрозуміло нікому, окрім «посвячених»;

– по-третє, не припиняються баталії навколо захоплення телеканалу TВi, донедавна єдиного майданчика для вільної журналістики;

– по-четверте, за останній рік було побито понад 20 українських журналістів, однак жоден злочинець не поніс покарання за ст. 171 Кримінального кодексу про перешкоджання професійній діяльності журналіста. По суті, навіть за наявності знятого на відео нападу захисту від правосуддя журналісту не бачити;

– по-п’яте, насторожують явні ознаки адміністративного пресингу та монополізму в секторі ЗМІ.

Фактично, свобода слова була головним і, можливо, єдиним досягненням «помаранчевої революції», встоявши після загального розчарування народу. Але нині все говорить про недвозначне повернення до часів цензури.

Добре жити на Русі, якщо жити тихо...

Чимало критики посипалося цьогоріч і на Росію, яка скотилася з 144 місця до 148 в рейтингу «Репортерів без кордонів» (між Філіппінами та Сінгапуром) і з 172 до 176 – у списку «Freedom House» (між Руандою і Азербайджаном). Якщо вірити експертам, починаючи з 2000 року 29 російських журналістів поплатилися життям за професійний інтерес, але більшість убивць так і залишилися на волі.

За даними організацій, у 2013-му уряд остаточно перекрив кисень російським медіа, залишивши право голосу невеликій групі тижневиків, радіостанцій і каналів телебачення. Чимало власників газет пішли владі назустріч і самостійно «закрутили гайки» журналістам. Однак насторожує розвиток самоцензури: журналісти не відчувають правової опори під ногами і всіляко уникають гострих тем, щоб не випробовувати долю перед обличчям російського правосуддя.

Останнім часом нарікань на проблеми з демократією в Росії стає все більше, особливо з боку Європи і США. Тим не менше, експерти відзначають, що на тлі медіа в інших авторитарних країнах російська преса – це унікальний феномен. Навіть при тому, що уряд контролює найбільші та найавторитетніші медіа – довіра народу до них просто зашкалює.

Секрет у тому, що за межами політичних баталій, особливо всього, що стосується Кремля, російські ЗМІ відрізняються не тільки професіоналізмом, але й відносною свободою висвітлення подій. Тому практично будь-яка більш-менш завуальована політична пропаганда сприймається населенням «на ура».

Нарікати виключно на персону Володимира Путіна, як це роблять «Репортери без кордонів», в Росії – безглуздо. У країні існує давно усталена система, в якій функціонують 80% державних ЗМІ і лише 20% – приватних. Тому очікувати послаблень або повної свободи дій для державної преси – все одно що чекати з моря погоди. Необхідна інша економічна основа. А це вже нова проблема, поєднана не тільки з бажанням або небажанням влади втрачати контроль над медіа, але і з низкою складних нюансів, пов’язаних з ринковою адаптацією екс-державних ЗМІ.

Чорна смуга в британській пресі

Як і раніше, найбільш вільною пресою може похвалитися тільки єврозона. Правда, розрив між лідерами та відстаючими збільшується з кожним днем. Європа поступово здає свої позиції, втрачаючи авторитет через проблемні регіони: на 14 позицій скотилася в цьому році Греція, на 16 – Угорщина; на 17 – Болгарія і на 10 – Боснія і Герцеговина.

У цілому, таке враження, що практично в усіх європейських країнах настала чорна смуга у свободі преси. Яскравим прикладом послугує Великобританія. Понад три століття Об’єднане Королівство залишалося єдиною країною в світі, в якій влада не мала жодних важелів впливу на ЗМІ. Останнє обмеження для преси – ліцензування друкарських верстатів – анулювали в 1695 році. З тих пір тільки одного разу лейбористи намагалися скористатися своїм лідерством і відібрати незалежність у британських газет. Але гучний протест глави консервативної опозиції Вінстона Черчілля і заява про те, що «Вільна преса – найнебезпечніший ворог тиранії і недремний хранитель прав пересічного громадянина» – звели нанівець всі спроби лейбористів.

Довгі роки преса розвивалася під наглядом єдиного регулятора – Комісії з розгляду скарг на пресу (PCC). У зв’язку з цим британська друкована журналістика по праву вважалася найбільш гострою і нещадною в Європі.

Однак у 2013-му світ перевернувся. Провідні партії Великобританії замахнулися на багатовікову свободу преси, спробувавши створити жорсткий орган цензури для друкованих ЗМІ. Ідея не перший рік кружляла в кулуарах парламенту, вичікуючи слушного моменту. Стимулом до конкретних дій стала низка гучних скандалів навколо багатотиражного таблоїду «News of the World» – дітища медіамагната Руперта Мердока. Видання неодноразово звинувачували в незаконному прослуховуванні телефонів відомих і високопоставлених особистостей (у тому числі навіть королівської сім’ї), підкупі правоохоронних органів. Останньою краплею став резонанс, викликаний загибеллю англійської школярки Міллі Даулер. Репортери прослуховували розмови батьків зниклої дівчинки і черпали подробиці для своїх новин. Після викриття журналістів авторитетний лорд-суддя Брайан Левінсон почав масштабне розслідування ситуації в британських ЗМІ і закликав негайно встановити державну цензуру. До жаху британців ідею в парламенті охоче підтримали. Якби не спонтанний протест і вагомі аргументи консервативного прем’єра Девіда Кемерона, який нагадав зачинщикам про тонку межу між посиленням контролю і відсутністю свободи ЗМІ, Британія вже до кінця травня красувалася б у лавах «невільних країн».

У свою чергу, прем’єр-міністр запропонував щось середнє між цензурою і повною свободою для преси – створити нову систему жорсткої незалежної регуляції, яка б відповідала принципам, викладеним у доповіді Левінсона, але не перечила б демократичним канонам існування ЗМІ.

Регулятивний орган буде заснований на основі королівської хартії. Законопроект не проводитимуть через парламент – його затвердять на засіданні Таємної королівської ради ще до кінця травня.

Поки що не зрозуміло, в якому вигляді постане новий «орган цензури». Зрозуміло тільки те, що:

– він замінить існуючу комісію зі скарг на пресу, яку планують розпустити;

– отримає тільки формальний статус саморегульованої організації, оскільки буде офіційно підпорядкований держнаглядовому органу у сфері телекомунікацій Ofcom;

– новий спосіб контролю дасть змогу владі маніпулювати наповненням медіа, змушуючи редакції «вибачатися» перед «жертвами недобросовісних публікацій» і стягувати штрафні суми до півтора мільйона доларів;

– хартія пошириться на видавців газет, журналів і сайтів, що містять новинні матеріали, але не торкнеться блогерів політично активних ЗМІ;

– приєднуючись до королівської хартії, видання «навісять» на себе беззаперечне дотримання всіх приписів контрольного органу;

– «джентльменська угода» між державою і медіа – цілком добровільна, але на тих, хто «не побажав» приєднатися, чекають вкрай суворі санкції в разі «недобросовісних» публікацій у ЗМІ.

Судячи з усього, британські газети не поспішають дякувати прем’єра за руку порятунку, не розібравшись остаточно, чим стане для них нова комісія з нагляду за ЗМІ. Тому відомі британські медіахолдинги, в тому числі Telegraph Media Group і News International, взяли тайм-аут для ґрунтовного аналізу та юридичної консультації стосовно нової держініціативи.

Законодавче нововведення насторожує не тільки британську пресу, але й все світове співтовариство. Невдоволення з цього приводу вже прозвучало від ОБСЄ. Організація стурбована тим, що новий урядовий регулятор може бути загрозою для свободи медіа, і рекомендує країні повернутися до саморегулювання як кращого варіанту вирішення конфліктів у форматі етичних зловживань.

«Штатівський» резонанс

Обитель свободи і лібералізму США, схоже, цьогоріч теж підкосило. Саме цими днями прогримів скандал навколо стеження за журналістами з Associated Press. Агентство 14 травня заявило про «масштабне і безпрецедентне втручання» влади в його роботу: уряд США роздобув роздруківки і записи дзвінків співробітників агентства за квітень-травень 2012 року. Всі звинувачення генпрокурор і Білий дім категорично відкидають, заявляючи про свою непричетність до втручання в роботу преси. Тим не менше, інцидент вже викликав ряд гострих дискусій з приводу граней свободи слова у Вашингтоні та роздраконив правозахисні організації з захисту ЗМІ. За даними «Американського союзу за громадянські свободи», у США продовжується практика «масового перегляду електронних листів». До того ж, насторожує тенденція до зниження рейтингу свободи слова навіть тими агентствами, які не відчувають антипатії до цієї країни.

У цілому, експерти відзначають, що з кожним роком претендентів на святкування Дня свободи преси стає все менше. За даними «Репортерів без кордонів», кожні п’ять днів у світі гине один інтернет-блогер або журналіст. Тільки минулого року вбито 20 штатних журналістів при виконанні, не кажучи вже про сотні арештантів і ув’язнених за сфабрикованими звинуваченнями.