№4(2012)

Дана стаття присвячена не механізму індексації як такому, а можливій відповідальності за ненарахування та невиплату індексації заробітної плати. Тому хочемо застерегти керівників підприємств від бажання заощадити гроші, оскільки це може коштувати дуже дорого!!!

Останнім часом ряд компаній не здійснюють нарахування та виплату індексації заробітної плати. Деякі спеціалісти вважають, що за подібні порушення законодавчих норм передбачена не така вже й велика відповідальність, а іноді вона навіть відсутня, оскільки вище­вказана індексація взагалі є не складовою частиною зар­плати, а лише механізмом підвищення грошових доходів населення. Спробуємо з’ясувати, наскільки це відповідає діючому законодавству.

I Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-XII (зі змінами та доповненнями), індексація грошових доходів громадян – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі ст. 2 вищевказаного закону, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії, стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 (зі змінами та доповненнями). Цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також на фізичних осіб, які використовують працю найманого персоналу. Також у Порядку зазначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України та які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих співробітників підприємств у грошовому вираженні, яка включає кошти за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші постійні компенсаційні виплати.
У Кодексі законів про працю України (ч. 5 ст. 95) також зазначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Розглянемо складові елементи заробітної плати, прописані у ст. 2 «Структура заробітної плати» Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР (зі змінами та доповненнями).

Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата – винагорода за роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні й інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції від 27.01.2004 р. за №114/8713 (зі змінами та доповненнями), суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, включаються до складу додаткової заробітної плати.

II Розглядаючи питання відповідальності за ненарахування та невиплату індексації, насамперед треба пам’ятати, що суми виплат, пов’язаних з індексацією заробітної плати, входять до фонду додаткової зарплати працівника, доходи (заробітна плата) якого індексуються. Саме тому відповідальність за порушення здійснення індексації зарплати аналогічна тій, яка передбачається при порушеннях нарахування основної заробітної плати та інших видів доходів працівника.
Відповідно до ст. 117 КЗпПУ, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний у разі затримки розрахунку при звільненні працівника виплатити йому середній заробіток за весь період затримки по день фактичного розрахунку. А ст. 237 Кодексу законів про працю передбачає надання робітникові матеріальної компенсації за завдану моральну шкоду.
Строки звернення до суду для вирішення трудових спорів визначаються у ст. 233 КЗпПУ. Згідно з ч. 1 даної статті, працівник може безпосередньо звернутися з відповідною заявою до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнав­ся або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а стосовно справ про звільнення – у місячний термін із дня отримання копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю, у разі порушення законодавства про оплату праці, людина має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким терміном.
Згідно зі ст. 47 КЗпПУ, при звільненні роботодавець зобов’я­заний виплатити працівникові всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, передбачені ст. 116 Кодексу законів про працю, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після висування звільненим працівником вимоги про розрахунок. Невиконання у зазначені строки даної вимоги власником або уповноваженим ним органом є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати робітникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4 – рп/2012. зазначається наступне: «Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органа, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку». Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення людини до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначальними є такі юридично вагомі обставини, як невиплата належної суми та факт проведення остаточного розрахунку.
Згідно з ч.1 ст. 233 Кодексу, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на наведене, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним…»

Таким чином, ненарахування та невиплата індексації заробітної плати спричиняє появу у підприємства ряду проблем, а працівник може відсудити не лише індексацію заробітної плати, а й середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. І сього­дні вже зустрічаються судові прецеденти про відсудження дуже значних сум у працедавця за ненарахування індексації заробітної плати.

III За несвоєчасне нарахування та виплату індексації заробітної плати передбачена в тому числі й адміністративна відповідальність. Так, згідно зі ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, недотримання встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств незалежно від форм власності та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів населення, що на цей час становить
від 255 до 850 грн.
За невиплату установлених законом виплат настає також і кримінальна відповідальність. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 175 Кримінального кодексу України, безпідставна невиплата громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії тощо більше ніж за один місяць, умисно вчинена керівником підприємства незалежно від форми власності, карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на період до двох років, або позбавленням волі до двох років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Якщо зарплата, стипендії, пенсії тощо не виплачувалися внаслідок нецільового використання призначених коштів, накладається штраф від 500 до 1000 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або відбувається обмеження волі на строк до п’яти років чи позбавлення волі до трьох років.

IV Перелік виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, визна­чено п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100
(зі змінами та доповненнями).
Виплати у вигляді індексації заробітної плати в переліку не зазначені. Тому суми індексації мають враховуватися під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження для розрахунку відпускних, лікарняних та інших виплат, які обчислюються виходячи з середньої зарплати. Ця думка підтверджена Міністерст­вом праці та соціальної політики України у Листі від 21.10.2009 р. №629/13/84-09 «Щодо роз’яснення деяких проблемних питань». Ненарахування індексації призводить до заниження суми відпускних, лікарняних та інших виплат. Таким чином, підприємство, яке не провело індексацію зарплати при прийнятті рішення про її нарахування, повинно здійснити перерахунок усіх виплат, зроблених у цей період виходячи з середньої заробітної плати.

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ
від 21.10.2009 р. №629/13/84-09

Щодо роз’яснення деяких проблемних питань

Департамент із питань державного регулювання заробітної плати та умов праці розглянув запит щодо надання роз’яснення з деяких проблемних питань
і в межах компетенції повідомляє:

1. Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 №690, від 11.07.2007 №913 та від 12.03.2008 №170), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Усі виплати, які обчислюються виходячи із середньої заробітної плати, в тому числі нарахування за час перебування в додатковій навчальній відпустці, що надається на період складання державного іспиту та захисту магістерської роботи, індексації не підлягають, оскільки під час визначення їхнього розміру враховується сума індексації.

2. Починаючи з січня 2003 року, окремим категоріям працівників спортивних шкіл та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, які займають посади, зазначені у п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 №660, виплачується надбавка за вислугу років щомісячно в розмірах від 10 до 30 відсотків посадового окладу залежно від стажу роботи та грошова винагорода за сумлінну працю і зразкове виконання службових обов’язків.
На виконання цієї постанови наказом Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту від 29.12.2002 №2850 затверджено Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років окремим категоріям працівників спортивних шкіл усіх типів та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю, до яких належать керівники, заступники з основного виду діяльності, тренери-викладачі, тренери-методисти, інструктори-методисти, акомпаніатори.
Головний бухгалтер дитячо-юнацької спортивної школи права на отримання надбавки за вислугу років не має.

3. Спільним листом Міністерства праці та соціальної політики України і Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України від 27.01.99 №13-294/10/364 «Про порядок надання державним службовцям додаткової оплачуваної відпустки» визначено, що додаткова оплачувана відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток, передбачених статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, у т. ч. щорічні додаткові відпустки за стаж державної служби.

Тому, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку (у т. ч. додаткову відпустку за стаж державної служби) за попередній рік чи за кілька попередніх років, він має право використати їх (частинами або декілька разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
Частиною четвертою статті 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Отже, за бажанням працівника, після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки, за решту днів невикористаної щорічної відпустки (у т. ч. і додаткової відпустки за стаж державної служби) йому має бути виплачено грошову компенсацію.

Директор департаменту
О. Товстенко