№4(2012)

Інвестуючи кошти в українські компанії, іноземні інвестори-власники виявляють бажання зайняти посаду директора та організовують свій бізнес таким чином, щоб їх присутність в офісі не впливала на якість роботи підприємства. При цьому власники компаній зберігають контроль над ключовими точками управління, здійснюючи керівництво на відстані за допомогою сучасних засобів зв’язку.
Сучасні технології дозволяють власникам ефективно управляти компанією, проживаючи за кордоном. Зокрема, інтернет-телефонія, низька вартість дзвінків якої на мобільні та міські телефони, дозволяє постійно бути на зв’язку з ключовими співробітниками та клієнтами.
А відеоконференція, що є одним із основних інструментів дистанційного управління, надає можливість проводити планерки (наради) та переговори в необхідному складі учасників, контролювати ситуацію в режимі реального часу, віддавати розпорядження, пов’язані з новими домовленостями, досягнутими під час останніх переговорів.
Але водночас для оперативного управління компанією та вирішення робочих питань на місцях і, зокрема, наділенням правом підпису укладених договорів від імені компанії виникає необхідність часткового делегування повноважень власника бізнесу своєму заміснику (виконавчому директору).

Більшість топ-менеджерів впевнені, що незважаючи на використання високих технологій комунікації ніщо не замінить прямого спілкування та особистих зустрічей. А тому власники практикують періодичне відвідування компаній в Україні
з метою контролю ефективності їх діяльності та управління.
У сучасних умовах ведення бізнесу перед більшістю вітчизняних підприємств постають питання:
чи припустима з точки зору українського законодавства дистанційна схема управління компанією, генеральним директором якої є іноземний інвестор, що постійно проживає за межами України?
яким чином юридично правильно оформити часткове делегування повноважень власника компанії управлінцям (замісникам) на місцях?
чи має право власник підприємства, який одночасно є її генеральним директором, на відшкодування витрат, пов’язаних з відвідуванням власної компанії в Україні та яким чином оподатковуються такі виплати?

Відповіді на ці та інші питання, пов’язані з дистанційним управлянням, і покликана надати представлена стаття.

Дозвіл на працевлаштування іноземного громадянина в Україні – обов’язковість отримання

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону №3773-VI1 та ст. 26 розділу II Конституції2, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Разом з тим, п. 2 ст. 8 Закону №803-XII3 передбачено, що роботодавці мають право на використання праці іноземців та осіб без громадянства на умовах трудового договору лише за наявності виданого роботодавцю державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.
Порядок та процедуру видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства регламентовано Постановою №3224.

Використання праці іноземців зобов’язує роботодавців (підприємства) реєструвати тимчасове місце проживання іноземців в Україні та оформляти посвідчення на їх тимчасове проживання.
Постанова №322 передбачає надання дозволу на використання праці іноземця, що є підставою для отримання ним візи відкритого типу, реєстрації місця тимчасового проживання в Україні та оформлення посвідки на тимчасове проживання на строк дії дозволу та не передбачає процедури отримання дозволу на працевлаштування іноземців, що мають посвідчення на постійне місце проживання в Україні.
Іноземець, який отримав посвідку на постійне проживання, має всі права громадянина України, крім виборчого та права членства у політичних партіях, зокрема може вступати в трудові відносини зі своїм роботодавцем без отримання дозволу на працевлаштування, бути керівником заснованого ним підприємства та працевлаштовувати у такій компанії найманих працівників, а також безперешкодно перетинати кордон і перебувати в Україні необмежений термін.

Підтвердженням вищесказаного є Лист Мінсоцпраці, в якому зазначено наступне: «Пунктами 2, 3 статті 11 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися впродовж п’яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції впродовж тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання5.
Таким чином іноземцю, який отримує посвідку на постійне проживання, не потрібен доз­віл на працевлаштування».
Іноземний громадянин, що не має посвідки на постійне проживання в Україні, але бажає зареєструвати компанію та зайняти посаду генерального директора, може здійснити свої наміри лише за наявності дозволу на працевлаштування. А тому на практиці часто спостерігається ситуація, коли з метою проведення процедури державної реєстрації компанії, власником якої є іноземець, залучається громадянин України, який тимчасово виконує обов’язки директора компанії до моменту отримання такою компанією дозволу на працевлаштування іноземного громадянина.
Вищезазначена ситуація дозволяє уникнути накладення на підприємство штрафних санкцій, передбачених п. 4 ст. 8 розділу II Закону №803-XII, відповідно до якого у разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.

Порядок документального оформлення трудових відносин
із генеральним директором

Найбільш поширеною, доступною та привабливою для ведення бізнесу в Україні організаційно-правовою формою підприємства є Товариство з обмеженою відповідальністю, тому саме на прикладі даної організаційно-правової форми і розглянемо оформлення трудових відносин із генеральним директором.
Відповідно до п.1 ст. 65 ГКУ6, управління підприємством здійснюється згідно з його установчими документами на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудового колективу.
Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів
(п. 2 ст. 65 ГКУ).
У статуті підприємства, згідно з вимогами п.1 ст.88 ЦКУ7, повинно бути зазначено:
найменування юридичної особи;
органи управління
товариством, їх компетенція;
порядок прийняття рішень;
порядок вступу до
товариства і виходу з нього.
Згідно зі ст. 23 Закону №1576-XII8, управління Товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду Товариства.
Пунктом 1 ст. 145 ЦКУ передбачено, що вищим органом Товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.
У Товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Дирекцію очолює генеральний директор (п. 2 ст. 145 ЦКУ та ст. 62 Закону №1576-XII).
Пунктом 1 ст. 99 ЦКУ передбачено, що виконавчий орган Товариства з обмеженою відповідальністю, а також його компетенція і склад призначається на підставі рішення загальних зборів учасників Товариства.
У разі найму керівника Товариства (підприємства) із ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін (п. 4 ст. 65 ГКУ). У статуті Товариства має бути зазначено, ким, відповідно до статуту, призначається і звільняється від займаної посади генеральний директор підприємства.

Як правило, у статуті у розділі «Органи управління Товариством» наводяться формулювання: «Вищим органом Товариства є загальні збори учасників» і «Виконавчим органом Товариства є дирекція, яку очолює генеральний директор та який призначається і звільняється із займаної посади загальними зборами учасників Товариства».
Призначення на посаду генерального директора здійснюється за наявності наступних документів:
заяви про призначення на посаду;
наказу про прийняття (призначення) на посаду генерального директора Товариства;
контракту (якщо його укладено).
Претендент на посаду генерального директора подає заяву відповідно до вимоги статуту загальних зборів учасників. Після цього майбутній генеральний директор видає сам на себе наказ про вступ на посаду на підставі власної заяви і протоколу загальних зборів учасників.
У наказі на призначення генерального директора зазначаються прізвище, ініціали та підпис особи, що призначається на посаду, але сама посада напроти підпису не зазначається, оскільки така особа тільки приступає до виконання обов’язків генерального директора. Усі наступні накази по Товариству (кадрові та за основною діяльністю) повинні підписуватися із зазначенням назви посади.
Якщо в статуті записано: «Генеральний директор підприємства призначається загальними зборами учасників з укладенням з ним контракту», то контракт із цим директором повинен бути розроблений
і укладений в обов’язковому порядку. Його відсутність свідчить про невідповідність виданого наказу про призначення генерального директора вимогам статуту Товариства.
Контракт – особлива форма трудового договору, власне строковий трудовий договір. Він ніколи не буває безстроковим, оскільки завжди вказується дата його початку і закінчення, тобто термін дії. Проте на сьогоднішній день чинним законодавством не регламентовано строк дії таких контрактів.
Загальні збори учасників видають наказ про призначення генерального директора Товариства за контрактом. Таке право їм надається статутними документами, згідно з якими загальні збори учасників призначають претендента на посаду генерального директора за контрактом.
Проте нормативно-правовими актами не визначено, яким саме чином загальні збори учасників мають оформити кадровий документ про призначення генерального директора Товариства (є посилання тільки на протокол загальних зборів учасників, який не є кадровим документом).

Генеральний директор може працювати за сумісництвом.
У разі прийняття генерального директора за сумісництвом, дані умови мають бути зазначені в протоколі загальних зборів учасників Товариства, у наказі про вступ на посаду та в контракті з генеральним директором
(у випадку його укладення).

Отже, підсумовуючи вищезазначене, генеральний директор Товариства обирається рішенням загальних зборів учасників, документальним підтвердженням якого є протокол таких зборів. На підставі протоколу загальних зборів учасників видається наказ про вступ на посаду генерального директора. Із генеральним директором може бути укладено трудовий договір (контракт), а у випадку зазначення такої вимоги в статуті Товариства укладення контракту з генеральним директором є обов’язковим.
(продовження у наступному номері)