№8(19)(2013)

Так вже складається ментально, що, проживши довге життя, незважаючи на його моральну «якість», людство в більшості своїй сподівається якщо не на гідну, то хоча б забезпечену старість. Найстрашнішим є той період існування, коли рідна квартира на третьому поверсі стає цілорічним полоном, коли переважна більшість тих, хто знав, любив і піклувався, чекають на тебе вже Там, коли телефон є не засобом спілкування, а останньою надією, що у відповідальний момент ти не залишишся без допомоги, а можливо, навіть пощастить одержати відстрочку до наступного разу… Коли все твоє майно, нажите довгими роками праці, твій статус і добробут стають марним тягарем, хочеться проміняти його бодай на щось справді корисне: любов, пошану, допомогу… І якось так виходить, що доля з закритими чи відкритими на той час очима зводить забутого рідними одинака з добросердною людиною.

Катерина Кузьмівна – жінка похилого, але поважного віку – 87 років. Має трикімнатну квартиру в Києві та кота. У неї дві пари окулярів: одні – щоб дивитись телевізор, другі – щоб читати газету. Іноді, марно витративши не одну годину на пошук потрібної пари, вона знаходить їх, лише подивившись у дзеркало. Вона забуває, чи снідала сьогодні, але має чіткий графік прийому ліків, веде щоденник вимірювання тиску і може довго розмірковувати на тему впливу магнітних бур на самопочуття. Катерина Кузьмівна вважає, що їй дуже пощастило – вона має чуйну і порядну сусідку, яка і до крамниці сходить, і сміття винесе, і частенько тішить її чимось смачненьким, а в разі потреби може й таксі замовити за власний кошт, щоб довезти стареньку до лікаря. «Нема мені чим тобі віддячити, – часом говорить пенсіонерка, – от, чекай, квартиру на тебе запишу»… Одного разу сусідка з поважних причин мала поїхати на кілька місяців з міста.

Бідкаючись на самотність та власну немічність, Катерина Кузьмівна знайомиться з доброю жінкою, яка пропонує допомагати їй до кінця життя, не беручи нічого взамін, ну, хіба що, після смерті отримати право на житлову площу. Чи то не розчувши останнього пункту умови, чи то спокусившись на жадані зручності, літня одиначка підписує договір довічного утримання…

Слід зазначити, що підписати такий договір у сучасних правових умовах досить складно. І вже на цьому етапі основний клопіт лягає на плечі майбутнього набувача майна. Взагалі-то, розмірковуючи про суть такого договору, можна з певністю сказати, що на сьогодні у вітчизняному варіанті довічного утримання занадто багато неоднозначних питань. Так вже склалось історично та, мабуть, і географічно, що багаторічна бездержавність, війни та набіги, територіальна сумісність із Заходом та Сходом, наклали свій відбиток на національний характер українців: з одного боку – повага до родинних цінностей, чуйність до чужого горя, здатність розділити останнє, з іншого – поміркована меркантильність, синдром «моя хата скраю». Приблизно такий вигляд має і договір довічного утримання в українській редакції. Жодна держава Європи, що користується спеціальним правовим регулюванням даного питання, не має таких обережних та розпливчастих умов виконання: нібито і банальна купівля частинами, а з іншого боку – безцінне благочинство. Але, на жаль, не завжди обом сторонам, що укладають такий договір, вистачає терпіння існувати разом. Наприклад, у подібному договорі в Швейцарії допускається обмеження часу його дії, тобто визначена оцінка майна може досить суттєво вплинути на строк виконання обов’язків зі сторони набувача, а в польському договорі акцент робиться на понятті: прий­няти відчужувача майна «як свого домашнього», і виконання умов підпорядковується вже морально-сімейному обов’язку. До речі, врегулювати права та обов’язки оплатного договору про довічне утримання першою намагалася Швейцарія ще у 1856 році.
Але повернемося до українських реалій. Договір має бути складений у письмовій формі та обов’язково завірений нотаріусом. Одна копія договору зберігається у відчужувача, який надалі не має права на предмет передачі, друга – у набувача, який прий­має предмет передачі, але теж не має права проводити будь-які дії з набутим: продаж, застава, обмін до спливу строку договору є неможливими. Третій примірник залишається у нотаріуса, що є запорукою законності даної угоди. Об’єкт, що таким чином змінює господаря, обов’язково підлягає державній реєстра­ції, оцінці експерта, уважному вивченню з усіх боків. Необхідно чітко прописати умови піклування, при цьому треба пам’ятати, що за даним договором піклування у визначеному еквіваленті має надаватися довічно, а це – річ непередбачувана. А отже, недотримання таких пунктів, як: щоденне триразове харчування, щорічне гарантоване лікування у санаторії, надання повних медичних послуг, може стати приводом до розірвання договірних відносин зі сторони відчужувача. Тож, найбільш зручним способом належно виконувати свої обов’язки є щомісячна грошова виплата.
…Спочатку Катерина Кузьмівна отримала від своєї благодійниці значну, як для пенсіонерки, грошову виплату, що дорівнювала приблизно чотирьом її пенсіям, потім щомісяця стала отримувати перекази, конкретна сума яких була зазначена в договорі, набувачка оплачувала комунальні послуги. Іноді опікун приносила до своєї підопічної сумки з харчами, розкладала нехитру їжу по полицях і цікавилася її життям. А потім повернулася сусідка…

Повернутися може дружина, що жила окремо, чоловік з місць позбавлення волі, діти, що зареєстровані в будинку і виявляють бажання піклуватися про одинака… Варіантів може бути багато. До речі, якщо виявиться, що за відчужувачем є неповнолітні діти або інші недієздатні особи, то як би грамотно не був складений договір, за законом ви отримаєте лише половину необов’язкової частки. Тож від того, наскільки ретельно ви перевірятимете предмет набуття, залежить ваш спокій щодо кінцевої вигоди. Не зайвим буде повідомити родичів підопічного про можливість і умови Договору та заручитися їхньою згодою. Це не обов’язково, але слугуватиме додатковою гарантією безпроблемної передачі майна. Враховуючи популяризацію ринкових відносин навіть у повсякденному житті, майте на увазі, що відчужувач може замінити вас на когось іншого, хто забезпечить кращі умови утримання. Ще один аспект, на якому дуже часто опікун замість очікуваного «набуває» гулі: укладаючи договір з одним із подружжя, обов’язково подбайте про визначення частки майна утриманця, зазначте це у договорі та надайте документи, які це підтверджують. І збирайте, збирайте всі письмові докази вашої доброчинності: будьте сто разів праві, щоб не стати винним.

…Настрахана історіями про нечистих на руку «благодійників», що не дають дожити знедоленим відпущеного віку, усвідомивши, що вона, літня, добропорядна жінка, заслуговує на краще, Катерина Кузьмівна вирішує розірвати договір про довічне утримання. І тут починається та частина історії, де сторони не зійшлися у поглядах. Очікувана набувачка, яка майже протягом року абияк, але забезпечувала пенсіонерку матеріально, відчужувачка, яка не отримала бажаного догляду і «передумала» надалі користуватися турботою набувачки… Треба віддати належне Катерині Кузьмівні: у спробах повернути час назад вона обійшла не один центр правової допомоги, зверталася до депутатів міської ради, разом із сусідкою писала листи приватним адвокатам. Але звідусіль мала відповідь, що договір складено правильно, підписи є дійсними і шансів у пенсіонерки на самостійне життя вже немає. «Кривими чи рівними», але все ж таки ця справа потрапила до суду. Причиною розірвання правових відносин, що її назвала позивачка, була: «я її (опікунки) більше не хочу». Звичайно, суд позивачка програла…

На що можуть претендувати сторони договору при його розірванні? По-перше, як набувач майна, так і відчужувач мають надати докази належного (або неналежного) виконання обов’язків, за релевантністю яких і робитиметься висновок у справі. Окрім товарних чеків, копій переказів та інших матеріальних доказів, суд враховує також і показання свідків. Якщо з тих чи інших причин дія договору спростовується, набувачеві треба розуміти, що витрати, яка б не була їхня матеріальна цінність та скільки б вони не тривали, не повертаються та не компенсуються. Але якщо строк надання допомоги значний, опікун може розраховувати на частину майна відчужувача. Бувають випадки, коли виконувати раніше взяті на себе обов’язки через певні обставини опікун не може і зобов’язує подовжувати регулярні види допомоги іншу людину: без згоди утриманця (бажано у письмовій формі) на зміну опікунів така рокіровка буде незаконною, а отже, може слугувати приводом до розірвання договору. Якщо ж ви стали спадкоємцем набутого майна за життя відчужувача, то вам теж необхідно отримати його згоду на зміну опікуна та виконувати всі умови, що були попередньо узгоджені. У разі якщо така спадщина є тягарем для нового набувача, чинний договір анулюється, і всі права на власність повертаються відчужувачу. До речі, переважна більшість позовів невдоволених утриманців вдовольняється, а на всі претензії з боку опікунів суд, умовно кажучи, розводить руками: бачили очі, що купували.

…Катерина Кузьмівна знайшла таки людину, що погодилась представляти її в суді. Згодом апеляційний суд визнав договір довічного утримання недійсним, посилаючись на один з його пунктів, в якому зазначалось, що регулярні грошові виплати мають переглядатися відносно інфляційного рівня: фактично ж сума переказів була сталою і не підлягала перерахунку. Життя пенсіонерки пішло своїм плином: скромна пенсія, з якої левова частка витрачається на оплату комунальних послуг, сусідські млинці з медом у свята, коли-не-коли, з ласки сусідки, приїзди лікаря з районної поліклініки, ситі об’їдки для кота з сусідського столу… Вона каже, що відчуває себе як у родині й до віку вдячна долі за таку сусідку. Що ж, як-то кажуть, – про справедливість просіть обережно: ви можете її отримати…