№8(19)(2013)

Сьогодення несе нам багато нового, особливо в законодавчій сфері. Щодня з різних джерел ми з вами, як пересічні громадяни, так і професійні юристи, дізнаємося про різні правові новели, які законодавець для нас підготував. За короткий проміжок часу, що пройшов з того моменту, як набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс України, він неодноразово піддавався і продовжує піддаватися жорсткій критиці. Цю критику мені доводиться чути переважно від старого ешелону юристів, які звикли до попереднього Кодексу, що був чинним до 20 листопада 2012 року, та майстерно володіли ним. Хоча минув вже не один місяць, відбулися не один семінар, круглий стіл та обговорення тих проблем, які виникли при практичному застосуванні, але деякі питання ще залишаються відкритими й викликають багато суперечливих думок різних відомих правників та пересічних юристів, котрі використовують Кримінальний процесуальний кодекс України в повсякденній роботі. Дуже багато суперечливих думок я чув, зокрема, щодо такого розділу Кодексу, як «Запобіжні заходи». Тож давайте розберемося, що це таке і як його використовують.

Як зазначено у Кримінальному процесуальному кодексі (далі – КПК) України, запобіжні заходи – це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, котрі підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування. Таким чином, запобіжні заходи – це те, що держава має право застосувати до особи, котра підозрюється (обвинувачується) у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, держава в особі органів, наділених спеціальними повноваженнями, має право обмежити права та свободи, що закріплені Конституцією України. Виникає цілком слушне питання: для чого ж потрібні ці запобіжні заходи, ці так звані обмеження? Звісно, для того щоб обмежити можливості особи навіть думати про будь-які способи перешкоджання встановленню істини у кримінальному процесі. 

Стаття 176 нового КПК України від 20 листопада 2012 року пропонує нам такі запобіжні заходи, як: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи за правилами КПК України. Одразу слід наголосити на тому, що до підоз­рюваного (обвинуваченого) може бути застосовано тільки один запобіжний захід. Запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором чи за його клопотанням, а під час судового провадження – тільки судом за клопотанням прокурора. Головною метою запобіжних заходів, згідно зі ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підоз­рюваним (обвинуваченим) покладених на нього процесуальних обов’язків, запобігання спробам переховуватися від органів слідства, знищити, сховати чи якось спотворити ті чи інші докази, документи тощо, незаконно впливати на різних суб’єктів, які встановлюють істину в кримінальному провадженні, а також запобігання вчиненню нового кримінального правопорушення та ін.
Слід також зазначити, що не можна застосувати запобіжний захід через якусь примху чи надуману причину, для цього мають бути переконливі підстави: по-перше, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а по-друге, наявність дуже великого ризику того, що особа буде намагатися перешкоджати чи впливати на об’єктивне кримінальне провадження. Всі ці обставини законодавець включив до ст. 178 КПК України, та вони багатьом з нас вже знайомі, бо перейшли з редакції КПК України, що була чинною до 20 листопада 2012 року.
Щоб не повторюватися, зупинюся на деяких, на мій погляд, цікавих обставинах, таких, як, наприклад, репутація підозрюваного (обвинуваченого). Ця нова норма – одна з великих демократичних переваг. Так, репутація людини повинна обов’язково враховуватися органом, який ухвалює рішення про вид запобіжного заходу. Адже залежно від підтверджених даних про бездоганну репутацію особи, певні заслуги в минулому, чи навпаки, можливо прийняти об’єктивне рішення про вид запобіжного заходу та зберегти ті права і свободи особи, що закріплені Конституцією України та Міжнародними конвенціями, котрі були ратифіковані Верховною Радою України та є частиною національного законодавства.
Також хочу звернути вашу увагу на таку цікаву обставину, як міцність соціальних зв’язків підозрюваного (обвинуваченого) в місці його постійного проживання, зокрема наявність у нього родини або утриманців. Вважаю, що вивчення даної підстави виключає можливість порушень посадовими особами інтересів третіх осіб, які можуть від цього постраждати. Це може стосуватися наявності в особи малолітніх дітей або статусу особи як піклувальника чи опікуна, або наявності в особи батьків похилого віку. Цей список не є вичерпним. Вважаю, що при вивченні даної обставини потрібно дуже ретельно підходити до вивчення особи, її соціальних зв’язків, щоб у жодному разі не прийняти рішення, від якого можуть постраждати треті особи – це може бути сім’я чи близькі для підозрюваного люди, котрі навіть можуть надати допомогу та пролити світло на причину вчинення цього правопорушення підозрюваною особою.

Ще однією важливою обставиною є вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним (обвинуваченим) кримінального правопорушення, адже наявність доказів того, що саме конкретна особа вчинила кримінальне правопорушення, вагомість тих чи інших доказів мають дуже велике значення при обранні запобіжного заходу. Якщо немає доказів або вони дуже слабкі, то посадова особа, яка приймає рішення про застосування запобіжного заходу, буде вимушена обрати саме той зі списку, який відповідає доказам, котрі в неї є. Вважаю, що неможливо та юридично не грамотно обирати для особи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, коли вагомість наявних доказів дуже слабка. Для цього законодавець і надав чіткий альтернативний перелік запобіжних заходів та обставин, які повинні враховуватися.
Щоб не затягувати дискусію про обставини, пропоную перейти до основної «страви» нашої статті – нового для чинного КПК України, демократичного, гуманного, на мій погляд, серед запобіжних заходів, які пропонує законодавець, а саме: домашнього ареш­ту, що закріплений у ст. 181 КПК України. Отже, насамперед, домашній арешт – це у прямому сенсі заборона підозрюваному (обвинуваченому) залишати житло цілодобово або у певний період доби. Ухвала про обрання цього запобіжного заходу виноситься слідчим суддею та обов’язково надсилається до органів внутрішніх справ за місцем проживання підоз­рюваного (обвинуваченого). Орган внутрішніх справ обов’язково ставить особу, щодо якої застосовано домашній арешт, на спеціальний облік, але термін дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців (у разі необхідності може бути продовжений до шести місяців). Для нашої країни і КПК взагалі це зовсім новий та не відомий досі запобіжний захід, застосування якого можливе, лише якщо санкція статті за скоєне кримінальне правопорушення передбачає позбавлення волі. Органи внутрішніх справ мають право застосовувати засоби електронного контролю за особою. Мабуть, багато хто чув про так звані електронні браслети, за допомогою яких можна контролювати пересування особи. У разі якщо вона забажає звільнитися від браслета або порушить межі, за які заборонено виходити, відповідний сигнал надійде до органів внутрішніх справ, які уповноважені здійснювати конт­роль за цією особою.

Звичайно, ніхто не позбавляє права органи внутрішніх справ з метою контролю перевіряти знаходження особи за місцем відбування домашнього арешту, вимагати надавати письмові чи усні пояснення з питань, пов’язаних із зобов’язаннями особи.
Я не хотів би робити передчасних висновків з приводу ефективності цього запобіжного заходу, скажу тільки, що це крок уперед, до європейської, демократичної, правової держави. Як показує досвід багатьох розвинутих європейських країн, таких, як: Латвія, Литва, Німеччина, Росія, Білорусь, Швеція, домашній арешт застосовується там дуже часто. Тому якщо провести статистичний аналіз з приводу цього в наведених країнах, то можна сказати про доречність запровадження домашнього арешту в Україні. Завдяки цьому наша країна наблизилася до європейсь­ких стандартів застосування засобів забезпечення кримінального провадження.
Оскільки в Україні дуже часто порушувалось право на свободу та особисту недоторканість, це утримає суди та правоохоронців від зловживань правом на арешт, бо тепер з’явилася альтернатива у вигляді домашнього арешту. Одним із позитивних моментів домашнього арешту є те, що він має певний термін дії: для органів, які проводять розслідування, це є стимулом зробити все, вкладаючись у процесуальні строки. Для підозрюваного (обвинуваченого) важливим чинником домашнього арешту є те, що, залишаючись у своєму помешканні, він має шанс не втратити себе як особистість, працювати вдома, підтримувати соціальні, родинні зв’язки. До того ж, це не спонукає особу до вчинення нового кримінального правопорушення. Що стосується державного бюджету, то в цьому теж є користь, бо утримання особи під вартою – недешеве задоволення, а із введенням домашнього арешту з’явився шанс економії державного бюджету, уникнення перевантаження слідчих ізоляторів, що є однією з основних проблем нашої держави.
Підсумовуючи все вищесказане, можна відзначити, що домашній арешт – це дуже гуманний вид запобіжного заходу, який ще на крок наблизив Україну до міжнародних європейських стандартів кримінального провадження, показав, що законодавство України не стоїть на місці, а перебуває у процесі великих, гуманних, демократичних перетворень. Звісно, ще мине не один місяць чи рік, коли можна буде сказати про ефективність цього запобіжного заходу чи порівняти його з будь-яким іншим, але це вже буде не менш цікавою наступною темою для статті.

Сподіваюся, що всім читачам – і юристам, і пересічним громадянам – стало зрозуміло, що запобіжні заходи – це звичайний примус держави, який застосовується до особи та стимулює її належну поведінку під час кримінального провадження, що дає можливість об’єктивно, законно розібратися з тим чи іншим кримінальним правопорушенням та покладає на органи досудового слідства і суд велику правову відповідальність за правильність, якість та ефективність того чи іншого обраного запобіжного заходу, від якого залежать результат кримінального провадження та доля людини загалом.