№9(20)(2013)

Останнім часом, отримуючи докумен­ти та рішення судів різної юрисдикції, я дивуюся тому, що бачу в їхньому змісті. Вони містять багато як орфографічних, так і процесуальних помилок, що можуть змінити не тільки сутність самого рішення, але й долі людей, котрі є сторонами у справі. Тут доречно згадати фразу «Казнить нельзя помиловать». Насправді, звісно, я відчув не дуже приємні емоції, адже для мене ще зі студентської лави посада судді була чимось недосяжним, як Олімп, на якому живуть Боги Права, котрі ніколи не роблять помилок, а навпаки, знають, як вирішити всі юридичні колізії, ребуси, найскладніші завдання та питання. Зрозуміло, що в суддівську систему повинні потрап­ляти найрозумніші, найдосвідченіші кандидати – еліта юриспруденції. Якщо б ви тільки знали, через що треба пройти кандидату на посаду судді: це вода, вогонь та мідні труби. 

Отже, якщо раніше суддів обирав народ, то надалі законодавець вирішив змінити процедури, необхідні для того, щоб посісти цю «недосяжну» посаду, а саме: з’явилися кваліфікаційні комісії та екзамени, співбесіди, де вас рекомендують на посаду судді чи ні, різні конкурси. Це є ще одним свідченням того, що суддівська посада чекала та приймала в свої лави тільки найдосвідченіших та найрозумніших. Через це та задля вдосконалення підготовки професійних суддів почали відкривати різні вищі навчальні заклади, що спеціально готують професійних суддів: факультет підготовки професійних суддів у Харкові та в Одесі, інші заклади підвищення кваліфікації у Києві, що безпосередньо готують кадрів для судової системи.
Скажу вам з власного досвіду: навчаючись на факультеті професійних суддів, я отримав великий досвід, дізнався багато того, чого не знав і не вчив в університеті. Знання були дуже корисні та актуальні, адже специфіка суддівської роботи завжди потребувала саме повноти знань у всіх сферах законодавства без винятку. Ми вивчали багато корисних предметів, наприклад, мову судочинства, де нам пропонували розглянути реальні рішення суддів, в яких ми повинні були знайти помилки, щоб навчитися в подальшому їх не допускати. Таких предметів було дуже багато, бо готували справді професійних суддів, котрі в майбутньому повинні були виконувати свої суддівські обов’язки та застосовувати увесь той професіоналізм і знання, що були отримані за часи довгого навчання й участі у різних конкурсах, за результатами яких кращий з найкращих отримував посаду судді.
Час від часу в мене виникали питання: чому я, готуюч­и до суду процесуальні документи, роблю це згідно з чинним законодавством, перечитую­чи усі норми права та роблячи все так, як сказано у законі, а суди ухвалюють свої рішення, постанови, зневажаючи закони, припускаючись помилок, тим самим порушуючи інтереси сторін та третіх осіб? Чи сам суддя писав це рішення, чи це робив помічник або секретар, а він лише його підписував, навіть не читаю­чи? Вважаю, що для суду, який має у своєму штаті помічників суддів, секретаря судового засідання, допущення процесуальних помилок у рішеннях суддів є неприпустимим.
Отже, у вас можуть з’явитися питання, як правильно вийти з ситуації, коли рішення, котре ви отримали поштою або на руки, містить помилку чи описку та унеможливлює виконання тих чи інших дій. Наприклад, якщо вам потрібно буде подати це рішення до іншого органу на виконання, то, як мінімум, вас висміють, як максимум, вам напишуть, що з рішення суду неможливо зрозуміти, які дії треба виконати (а все це час, який для вас має значення). Якщо ви пересічний громадянин України, котрий ніколи не мав справи з судами, то, звісно, ви підете з цим рішенням до судді або помічника судді чи секретаря й покажете той «перл», через який не можете рухатися далі у світлі своїх процесуальних питань. Але в суді перед вами навіть не вибачаться, розведуть руками та скажуть: «Це, мабуть, щось з комп’ютером, і ніхто не винен у тому, що в рішенні є помилки». В цьому випадку, щоб не гаяти часу, законодавець прописав таке поняття, як «виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні». Якщо ми візьмемо за приклад цивільний процес, то у Цивільному процесуальному кодексі України у ст. 219 закріплено, що суд з власної ініціативи або за заявою сторони виправляє вам помилку чи описк­у. Якщо розібрати по полицях цю процедуру, то спочатку вам потрібно написати заяву до того суду, де ви отримали рішення, вказавши його назву, адресу, суддю та номер справи і провадження. В описовій частині зазвичай ви описуєте події, зазначаєте, в чому саме, на ваш погляд, полягає помилка чи описка, та в резолютивній частині просите суд привести рішення суду у відповідність до чинного законодавства, виправити помилку чи описку. Подання цієї заяви є безкоштовним, до неї ви можете додати копію рішення, де, на ваш погляд, є помилка чи описка, та подати все це до загальної канцелярії суду. Далі починається процес чекання, бо вам неодмінно повинна надійти повістка на ваше ім’я про виклик на судове засідання у зв’язку з розглядом вашої заяви стосовно помилки чи описки у рішенні суду, де буде вказано, що ваша явка є обов’язковою.
На практиці ж секретар судового засідання може сказати, що вам необов’язково брати участь у засіданні, що рішення ухвалять на вашу користь. Але обирати вже вам, бо, можливо, у вас буде що сказати суду чи хоча б присоромити його за те, що змусив вас витрачати свій час та ще й писати заяви на виправлення цих помилок. Після того як пройде судове засідання, рішення суду вам надішлють поштою, і в ньому буде зазначено, що саме виправлено. Проте на практиці було й таке, що суд, розглядаюч­и виправлення однієї помилки, під час написання рішення через свою неуважність припускався інших помилок, і процес треба було починати знову й знову. Взагалі виправлення помилок чи описок може затягнутися не на один місяць, якщо така неприємність трапилася з вами в апеляційній інстанції, у зв’язку з тим, що в апеляційному суді обов’язково роблять запит та витребовують судову справу, по якій виправляють описку чи помилку, аж з першої інстанції відповідної ланки судів. Зрозуміло, що тільки через одну вашу справу її одразу ж не будуть доправляти до апеляційного суду, а зачекають, коли назбирається необхідна їх кількість, та потім вже направлять до апеляційного суду.

Крім цього, хочу нагадати, що ніхто вас не позбавляє права писати скарги. Тому, якщо ви будете вкрай засмучені через отримання рішення чи іншого судового документа, в якому є помилка чи опис­ка, ви маєте повне право написати скаргу на того суддю, у якого отримали цей документ. Скаргу ви можете подати як на ім’я голови суду, в якому отримали рішення, так і до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, крім цього також до Ради суддів загальних судів та навіть до Вищої Ради юстиції. Обов’язково до скарги потрібно додати копію того документа, в якому суддя зробив помилку чи описку, тим самим ви донесете до органів судової влади, які мали першочергове відношення до призначення судді на посаду, що його професіоналізм треба підвищувати та вдосконалювати постійно.

Написати цю статтю мене надихнуло те, що за останні три місяці своєї практичної юридичної роботи я особисто отримав декілька рішень та інші судові документи, що містили істотні помилки й невідповідності, через що були порушені права та інтереси моїх довірителів і клієнтів, істотно затягнувся час вирішення процесуальних проблем, що вплинуло на інтереси третіх осіб та могло порушити їхні права. Я зовсім не проти старої як світ фрази: кожен з нас має право на помилку, але мені б дуже хотілося, щоб цих помилок з часом стало менше, щоб професіоналізм судової ланки тільки зростав, щоб у громадян з’явилася довіра до судів, щоб, отримую­чи документи з суду, ви мали впевненість у тому, що вам не потрібно перевіряти кожен абзац та дату, щоб у судах не треба було вішати табличку: документи перевіряти, не відходячи від канцелярії суду.