№9(20)(2013)

Життя, наче той водограй – немає в ньому нічого вічного, процес еволюції невгамовно йде вперед. Сучасні технології, з якими ми стикаємося у повсякденному житті та до яких ми звикли, стають більш досконалими, і процес їх удос­коналення за останній час досяг швидкого темпу зростання. Майже кожен місяць ми дізнаємося про різні винаходи та відкриття або презентації нових технологій. Через це з постійним розвитком людства змінюються умови та спосіб життя на всій планеті, а ці зміни, як і все нове, потребують своєчасної та пильної уваги щодо відповідного врегулювання суспільних відносин, пов’язаних із такими змінами.

Наприклад, хто б міг 20 років тому подумати, що стрімкий розвиток інформаційних технологій та комп’ютерної техніки в наші дні призведе до того, що більшість людей значну частину свого часу проводитимуть в Інтернеті, іноді забуваючи про те, що за вікном планшета чи комп’ютера існує реальний світ. Цей віртуальний світ багато в чому відображає світ реальний. Злочинність, яка, на жаль, є невід’ємною складовою суспільства, існувала у всі часи, існує вона і у вір­туальному світі. Через постійно зростаючий обсяг обміну інформаційними даними в Інтернеті та електронні платежі кіберзлочинність стала приваб­лювати багатьох легкою наживою. Тому за останні десятиріччя із швидким розвитком інформаційних і комп’ютерних технологій та через популяризацію користування інтернет-технологіями у всіх сферах життя (від покупок через Інтернет до звичайних розваг) зростає та розвивається злочинність у цій сфері.
Кіберзлочинність та хакери, комп’ютерний злом – це слова, якими вже нікого не здивуєш. Проблеми щодо протидії злочинам у сфері використання комп’ютерної техніки наразі активно обговорюються науковцями всього світу, досить швидко розвивається практика застосування відповідних норм законодавства про кримінальну відповідальність.
У наші часи комп’ютерні злочини – одна з найдинамічніших груп суспільно небезпечних посягань. Дуже швидко збільшуються показники поширення цих злочинів, а також постійно зростають їхні динаміка та небезпечність. Звісно, це зумовлено прискореним розвитком науки та технологій у сфері комп’ютеризації, а також постійним і стрімким розширенням сфери застосування комп’ютерної техніки. У зв’язку з цим українські законодавці почали приділяти значну увагу даній проблемі. Так, у новому Кримінальному кодексі України було вперше передбачено самостійний розділ про такі злочини – розділ ХVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж». Двічі його положення змінювалися і доповнювалися, що свідчить про актуальність цієї проблеми в суспільстві.
Розповсюдження комп’ютерних вірусів, шахрайства з пластиковими платіжними картками, крадіжки коштів з банківських рахунків, викрадення комп’ютерної інформації та порушення правил е­ксплуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем – далеко не повний перелік подіб­них злочинів. Називають їх по-різному: кіберзлочинами, комп’ютерними злочинами, злочинами у сфері комп’ютерних технологій, злочинами у сфері комп’ютерної інформації. У літературі, що видається для широкого кола, найчастіше зустрічаються два терміни: «кіберзлочини» та «комп’ютерні злочини». Оскільки вони використовуються для назви одних і тих самих суспільно-небезпечних діянь, то їх можна вважати рівнозначними. У зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про кіберзлочинність 7 вересня 2005 року, безперечно, вважається за доцільне вживати термін «кіберзлочини». Тобто кіберзлочини – це суспільно-небезпечні діяння, які так чи інакше пов’язані з кіберпростором і комп’ютерною інформацією, що моделюється комп’ютерами.
Наразі структура сучасної кіберзлочинності практично сформована: вже існують дуже чітко визначені взаємовідносини та злочинні схеми, в які входять одні з найкращих комп’ютерних спеціалістів, що підшукуються для таких цілей або навіть готуються зі студентсь­кої лави. Але система протидії злочинним посяганням на безпеку у сфері комп’ютерних та інформаційних правовідносин помітно відстає у своєму розвитку. Насамперед, складність протидії зумовлюється специфікою даного виду злочинності, яка полягає у:
відносній комфортності, тобто готування та скоєння злочину здійснюється, практично не відходячи від «робочого місця»;
доступності – у зв’язку з тенденцією до постійного зниження цін на комп’ютерну техніку;
географії скоєння злочинів, яка є досить широкою, але, враховуючи те, що основна кількість комп’ютерів знаходиться у великих населених пунктах, саме на них і припадає «левова частка» злочинності;
віддаленості об’єкту злочинних посягань – він може знаходитись за тисячі кілометрів від місця скоєння злочину;
складності виявлення, фіксації та вилучення криміналістично-значущої інформації (слідової картини злочину) при виконанні слідчих дій для використання її як речового доказу тощо.
Криміналістична особливість кіберзлочинів полягає в тому, що їх розслідування та розкриття неможливе без застосування і використання комп’ютерних технологій. Для цього країні потрібно приділяти більше уваги підготовці нових спеціалістів для боротьби з такими злочинами та проводити перепідготовку старих кадрів, щоб постійно бути на крок попереду від злочинців. Підготовка кваліфікованих спеціалістів, насамперед, пов’язана з необхідністю точного, швидкого реагування та відшукування, фіксування, вилучення і збирання доказів у електрон­ній формі, а також проведення оперативно-розшукових заходів.

Так, кіберзлочини можна поділити на два види: традиційні, що вчиняються за допомогою комп’ютерних технологій та Інтернету (шахрайство з використанням ЕОМ, незаконне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, шляхом несанкціонованого доступу до комп’ютерної інформації тощо), і нові злочини, які стали можливими завдяки новітнім комп’ютерним технологіям (злочини, передбачені розділом ХVI Кримінального кодексу України). Найчастіше з використанням комп’ютера та Інтернету вчиняються такі традиційні злочини: порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176); шахрайство (ст. 190); незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200); ухилення від сплати податків, зборів та обов’язкових платежів (ст. 212); ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231). Отже, в криміналістичному аспекті кіберзлочини – це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, для скоєння та розслідування яких застосовуються комп’ютерні технології та/або використовується глобальна мережа Інтернет.

Насамперед, причиною популярності та стрімкого зростання кіберзлочинності як бізнесу є його неймовірна прибутковість, а також те, що успіх справи не пов’язаний з великим ризиком. Прибутки, які отримують кіберзлочинці за декілька секунд чи хвилин, можуть перевищувати мільйони доларів. Тому для сьогодення кіберзлочинність – проблема номер один у світі. Її вирішенню приділяється дуже багато уваги, використовуються програми співпраці між спецорганами багатьох країн. У зв’язку з цим хотілося б, щоб Україна, як одна з країн, в якій активно використовуються інтернет-технології та кількість користувачів постійно зростає, мала у своєму розпорядженні активні способи захисту і протидії кіберзлочинності й активно готувала кваліфікованих спеціалістів, котрі б завжди були напоготові для захисту інтересів держави.