№1(24)(2014)

Підприємницька діяльність компаній не позбавлена фінансових ризиків. Суб’єкт господарювання, що сьогодні справно платить за контрактами, – завтра може оголосити про свою ліквідацію.

Події, що відбуваються в економіці, змушують учасників господарських відносин бути пильними у виборі постачальника, контрагента чи партнера. Але гарантії мінімальні. Прикладом цього є наявність відкритих проваджень у справах про банкрутство відомих українських компаній, наявність мільйонних непогашених боргів. Не слід також забувати про частину ризиків, які пов’язані з недобросовісністю вашого контрагента. Якщо «сучасний» контрагент не платить, треба замислитись, а чи заплатить він взагалі?!

До нашої компанії звертаються безліч фірм, яким заборгували контрагенти за контрактами. Практика показує, якщо контрагент не виявив бажання сплатити свій борг одразу після пред’явлення усної чи письмової вимоги, єдиним засобом повернення коштів залишається звернення до суду, і чим скоріше, тим вище шанси на повернення коштів.
Отже, якщо контрагент не бажає виконувати свої фінансові зобов’язання, необхідно, не зволікаючи, готувати документи до суду.

У підготовці документів і правової позиції важливим кроком є факт наявності заборгованості. Адже не слід забувати про ситуації, коли, наприклад, факт відвантаження товару ще не говорить про наявність заборгованості, оскільки вона може виникати лише після настання певної події, спливу строку тощо. Таким чином, першим кроком у стягненні заборгованості та підготовці до суду має бути встановлення беззаперечної наявності заборгованості та вивчення перспектив судового розгляду справи.

Юридичні дії у стягненні заборгованості слід починати з попередніх переговорів з компанією-боржником, письмової вимоги про наявність невиконаного зобов’язання та спонукання компанії-боржника до вирішення питання в добровільному порядку. Інколи такі дії дають свій результат, адже швидко розпочата судова тяганина зазвичай є довготривалим та ресурсомістким процесом, досить витратним для боржника.

Претензія з вимогою про сплату боргу є надзвичайно важливим документом, який має бути професійно та логічно викладеним, з чіткою доказовою базою, дотриманням вимог і правил діловодства, а також відповідного процесуального законодавства.

Якщо суб’єкт господарювання відмовляється від сплати заборгованості за претензією, юристи суб’єкта господарювання мають здійснювати дії щодо початку судового процесу. Питання стягнення заборгованості за договором, укладеним між суб’єктами господарювання, належить до юрисдикції господарських судів. У випадку із зовнішньоекономічними договорами (контрактами) юрисдикція визначається за згодою сторін договору та прописана в самому договорі. Найважливішим у цьому випадку, як і з претензією, є дотримання вимог щодо спрямування позову до суду, його подання та наявності обґрунтованих доказів, що свідчать про невиконане зобов’язання.

Позовна заява, а також документи, котрі подаються, мають чітко відповідати вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Нерідко трапляються випадки, коли документи, які посвідчують ті чи інші дії та є доказами у спорі про стягнення боргу, знаходяться у тих чи інших суб’єктів господарювання. Отримати такі документи можливо шляхом направлення запитів до цих суб’єктів з правильно викладеними та обґрунтованими вимогами щодо їх надання або шляхом безпосереднього витребування їх у такого суб’єкта господарювання через суд.

Після судового розгляду справи, якщо суб’єкт господарювання відстояв свої права на стягнення боргу і суд ухвалив рішення на його користь, яке набрало чинності та за яким сплинув строк апеляційного оскарження, починається етап виконання рішення суду. Виконавче провадження є етапом виконання рішення, в якому задіяні органи Державної виконавчої служби України. Після подання необхідних до­кументів до виконавчої служби та перевірки їх відповідності Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виконавчої служби виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, після чого боржнику надається строк на добровільне виконання рішення. У разі його спливу державний виконавець розпочинає здійснення дій примусового характеру, що сприятимуть виконанню рішення суду. З погляду практики, яка склалася в сфері виконання рішень суду через органи Державної виконавчої служби, слід зазначити, що задля забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем у розумні термі­ни необхідно постійно брати у ньому участь. Ця безпосередня участь виражається у вимогах до застосування санкцій щодо боржника, який не виконує рішення суду. Дієвим засобом буде направлення заяв про арешт коштів боржника. Адже обмежити рахунки юридичної особи, означає обмежити її прибуток. Пам’ятайте, що виконання рішення суду потребує особливої уваги внаслідок колосального навантаження на органи Державної виконавчої служби, яке, згідно з її звітами, складає в середньому понад 1200 виконавчих документів на одного державного виконавця протягом року за умови їх загальної кількості 7051 особа (дані 2012 року). 

Якщо ж вищезгадані обмеження на юридичну особу не діють, а рішення суду і надалі ігноруються, можливо погасити заборгованість за рахунок реалізації вже арештованого виконавцем майна юридичної особи та його продажу на торгах.

У підсумку слід звернути увагу на те, що вже під час підписання угод суб’єкту господарювання необхідно моделювати можливі ситуації з виникнення заборгованості, максимально убезпечувати себе, отримуючи повну, достовірну та перевірену інформацію про контрагента, перевіряючи умови договору, що врегульовують стягнення заборгованості в досудовому та судовому порядку, а також мати надійну юридичну службу.